Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Ладо Чантурія (<…>), Голова,
Микола Гнатовський (<…>),
Уна Ні Райферті (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 10993/18), яку 24 лютого 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Андрій Васильович Орлов (далі — заявник), 1969 року народження, який проживає у м. Парижі,
рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко, про скаргу на, як стверджувалося, неефективне розслідування жорстокого поводження із заявником, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін, після обговорення за зачиненими дверима 24 жовтня 2024 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження із заявником, вчиненого щодо нього приватними особами, що призвело до часткової втрати працездатності. Він скаржився за статтями 6 і 13 Конвенції.
2. У ніч з 13 на 14 серпня 2009 року близько 01 год. 00 хв. заявника вдарили по голові та правому коліну П., і, як стверджувалося, Ш. та К. біля кафе у м. Дніпро після сварки у зв’язку з поведінкою П. щодо молодої жінки, з якою заявник проводив час у кафе. Заявник поскаржився до відділу міліції тієї ж ночі. П. затримали і він пройшов огляд на стан алкогольного сп’яніння, який виявив у його крові 1,42‰ алкоголю.
3. 22 серпня 2009 року та 21 січня 2010 року працівники міліції відмовляли у порушенні кримінальної справи за статтею 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України. Прокурор скасував ці постанови 12 січня 2010 року та 14 жовтня 2011 року відповідно.
4. 11 листопада 2011 року працівники міліції порушили кримінальну справу за статтею 122 (заподіяння умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень) Кримінального кодексу України. За результатами проведеного у справі розслідування матеріали справи були направлені для розгляду до суду, П. було пред’явлено обвинувачення за статтею 121 (заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень) Кримінального кодексу України.
5. У вересні 2013 року суддя Ч., який засідав одноособово, розпочав розгляд кримінальної справи.
6. 30 вересня 2015 року суддя Ч. провів остаточне засідання у справі. Він пішов до нарадчої кімнати, але не повернувся до зали судового засідання для проголошення вироку.
7. Уряд надав копію розписки, підписаної П., якою лише підтверджувалося, що 30 вересня 2015 року він отримав копію вироку у кримінальній справі без будь-яких додаткових деталей.
8. Згідно з твердженнями заявника після засідання він розмовляв із суддею Ч., який повідомив йому, що вирок буде готовий через два або три тижні. Проте заявник не отримав копії вироку, а також її не було в матеріалах справи.
9. 16 лютого 2016 року суддя Ч. був звільнений Указом Президента України.
10. Відповідно до листів виконуючого обов’язки голови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року і 19 лютого 2018 року та листа Державної судової адміністрації України від 26 липня 2017 року суддя Ч. розглянув справу та ухвалив вирок, але в матеріалах справи не було його друкованої чи електронної копії. Ані повторний розподіл справи, ані її повторний розгляд, ані будь-яке інше вирішення питання було неможливим згідно з відповідними Положеннями про автоматизовану систему документообігу суду.
11. 04 листопада 2016 року заявник звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з цивільним позовом проти П., вимагаючи відшкодування його медичних витрат на лікування тілесних ушкоджень, отриманих у серпні 2009 року.
12. 10 серпня 2018 року канцелярія Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надіслала заявнику електронний лист, долучивши копію вироку від 30 вересня 2015 року за підписом судді Ч. та супровідний лист від голови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська про те, що той же суд надіслав копію вироку заявникові для його відома. Заявник подав апеляційну скаргу.
13. 14 листопада 2018 року Дніпровський апеляційний суд скасував вирок від 30 вересня 2015 року та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Апеляційний суд встановив, що Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська не дотримався процесуальних норм, оскільки не проголосив вирок прилюдно негайно після виходу з нарадчої кімнати та не повідомив сторонам про можливість подання апеляційної скарги. Як випливає з протоколу судового засідання, після виходу з нарадчої кімнати вирок не було оголошено, а в матеріалах справи були відсутні будь-які документи на підтримку твердження, що вирок було оголошено суддею після повернення з нарадчої кімнати.
14. 24 вересня 2019 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська розглянув справу за відсутності заявника, закрив кримінальне провадження та звільнив П. від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності. Суд залишив без розгляду цивільний позов заявника проти П. Заявник стверджував, що він не був присутній у засіданні 24 вересня 2019 року, не отримав копію ухвали від тієї ж дати та дізнався про її існування лише із зауважень Уряду.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
15. Заявник скаржився за статтями 6 і 13 Конвенції на те, що розслідування жорстокого поводження з ним було неефективним і суд першої інстанції невиправдано затягнув провадження та не ухвалив вироку у кримінальній справі, в якій заявник мав статус потерпілого.
16. Суд вважає, що скарги заявника підлягають розгляду за статтею 3 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 126, від 20 березня 2018 року).
17. Суд зазначає, що ці скарги не є ані явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
18. Загальні принципи щодо ефективності розслідування жорстокого поводження, що поширюються на стадію судового розгляду, наведено, наприклад, в рішенні у справі «Костецкас проти Литви» (Kosteckas v. Lithuania), заява № 960/13, пункти 40 і 41, від 13 червня 2017 року.
19. Суд зазначає, що у цій справі кримінальне провадження було порушено майже через два роки після випадку (див. пункти 2 і 4). Така затримка не може бути виправдана обставинами справи. Досудове розслідування тривало два роки, що в принципі не можна вважати необґрунтованим. Однак суд першої інстанції розглядав справу ще два роки, так і не ухваливши вироку після повернення з нарадчої кімнати. Незрозуміло, як П. міг отримати копію вироку 30 вересня 2015 року, якщо в матеріалах справи не було вироку ні в друкованому, ні в електронному вигляді (див. пункти 7 і 10), тим більше враховуючи, що заявник чекав ще майже три роки до серпня 2018 року, коли голова суду першої інстанції надіслав йому копію вироку (див. пункт 12). У зв’язку з цим Суд зауважує, що розписка, подана Урядом, яка, як стверджувалося, доводила отримання вироку П. 30 вересня 2015 року (див. пункт 7), не містить жодного посилання на номер справи чи інших особливостей, характерних для відповідної кримінальної справи. Таким чином, неможливо визначити, у якій саме кримінальній справі П. отримав копію вироку. Як би там не було, затягування з порушенням кримінальної справи, затягування розгляду справи та ухвалення вироку Бабушкінським районним судом з порушенням процесуальних норм (див. пункт 13) призвели до закінчення строку давності та закриття кримінального провадження (див. пункт 14). Суд повторює, що мета забезпечення ефективного захисту від актів жорстокого поводження не може бути досягнута, якщо кримінальне провадження закрито у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, якщо це сталося внаслідок недоліків у діях відповідних органів державної влади (див., наприклад, рішення у справі «Дімітар Шопов проти Болгарії» (Dimitar Shopov v. Bulgaria), заява № 17253/07, пункт 52, від 16 квітня 2013 року).
20. Суд вважає, що невчасне порушення працівниками міліції кримінальної справи, і розгляд справи Бабушкінським районним судом без дотримання застосовних процесуальних норм не відповідало позитивним зобов’язанням держави за статтею 3 Конвенції.
21. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
22. Заявник вимагав 31 672,50 швейцарських франків і 875 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 40 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він не подав вимог щодо компенсації судових та інших витрат.
23. Уряд заперечив, стверджуючи, що ці вимоги були необґрунтованими та надмірними.
24. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє вимогу за цим пунктом. Однак він присуджує заявнику 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 листопада 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.