Обставини справи
обвинувачена, використовуючи довірливі відносини, одержала на карту і заволоділа грошовими коштами потерпілого, які призначалися для сплати податків та обов’язкових платежів за здійснення підприємницької діяльності останнім, чим завдала йому збитків на загальну суму 332 115 грн, що є
великим розміром. Крім цього, за аналогічних обставин обвинувачена одержала на карту і заволоділа грошовими коштами іншого потерпілого на загальну суму 17 909 грн, а надалі – грошовими коштами потерпілої на загальну суму 33 935 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд визнав винуватою та засудив обвинувачену за ч. 2 ст. 190 КК, ч. 3 ст. 190 КК.
Апеляційний суд змінив цей вирок, дії обвинуваченої кваліфікував за ч. 2 ст. 190 КК та ч. 3 ст. 190 КК (в редакції ЗУ від 22.11.2018).
У касаційній скарзі захисник стверджує про існування між обвинуваченою та потерпілим цивільно-правових відносин, що виключає склад шахрайства.
Позиція ККС
залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: ККС констатував, що відповідно до ст. 190 КК шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності.
Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов’язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство. Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом тієї обставини, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема беручи на себе при цьому певні зобов’язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.
Суд встановив, що обвинувачена, використовуючи довірливі відносини, під виглядом надання бухгалтерських послуг заволоділа грошовими коштами потерпілого, чим спричинила йому матеріальну шкоду у великому розмірі.
З викладених вище мотивів колегія суддів ККС відхиляє твердження сторони захисту про наявність між обвинуваченою та потерпілим цивільно-правових відносин.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 11.09.2025 у справі №752/3924/23 (провадження №51-586км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/130231721
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.