15 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Яблунівська об’єднана територіальна громада Прилуцького району Чернігівської області, про відібрання дитини та повернення у місце її проживання.
Судами установлено, що сторони у справі з 2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та мають спільну дитину ОСОБА_3.
Місце проживання матері та дитини з 2018 року зареєстровано за однією адресою.
Із висновків служби у справах дітей та сім’ї вбачається, що доцільно визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю за місцем її проживання.
Крім того, у справі № 742/2571/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено, визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з матір’ю ОСОБА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши таке.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Встановивши, що ОСОБА_2 добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров’ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судами таких обставин не встановлено.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів, оскільки невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №742/2468/22 (провадження № 61-5414св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/112896100.