Обставини справи
Няню, яка за усною домовленістю з батьками та за грошову винагороду за місцем свого проживання здійснювала догляд за двома підопічними малолітніми дітьми, одній з яких (потерпілій в цьому кримінальному провадженні) на час події злочину виповнилося 1 рік і 3 місяці, визнано винуватою у тому, що вона залишила малолітню підопічну у завідомо безпорадному стані, що спричинило настання смерті останньої. За матеріалами провадження один з хлопчиків, за яким також доглядала ця няня, вкусив за руку малолітню потерпілу, від чого вона стала плакати, кричати, капризувати
протягом деякого часу. Няня після фіксування саморобного засобу, загорнутого у тканину («валику»), навколо голови малолітньої потерпілої, віднесла її до спальної кімнати о 09:32, залишивши без нагляду, та не відвідувала спальну кімнату до 09:58. Унаслідок порушення функціонування центральної нервової
системи та з боку емоційної сфери у малолітньої потерпілої виник синдром
циклічної блювоти, що призвело до виникнення аспірації з розвитком механічної
асфіксії, яка і стала причиною безпосередньої смерті малолітньої потерпілої.
Орган досудового розслідування кваліфікував дії няні за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Місцевий суд визнав няню винуватою та засудив за ч. 3 ст. 135 КК. Місцевий суд, перекваліфіковуючи дії засудженої з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 3 ст. 135 КК, дійшов висновку, що з огляду на встановлені фактичні обставини, обстановку та умови, за яких настала смерть малолітньої, у діях засудженої відсутній умисел на позбавлення життя людини. Стороною обвинувачення не представлено, а судом не здобуто переконливих доказів, які б свідчили про наявність у засудженої умислу на позбавлення життя малолітньої підопічної.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок. Апеляційний суд в ухвалі вказав, що засуджена раніше не була знайома ні з малолітньою, ні з її матір’ю, а надання послуг няні було її джерелом доходу. Про відсутність у неї умислу на вбивство свідчить також її поведінка до самої події (оглядала дитину, обробляла її шкіру медичними засобами, намагалася заспокоїти), та після події (здійснювала заходи для надання допомоги дитині).
У касаційних скаргах прокурор та потерпілі вказували на наявність в діях засудженої складу злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а захисник, навпаки, стверджував, що в діях засудженої відсутній склад будь-якого злочину.
Позиція ККС
Змінено вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, виключено з мотивувальних частин вказаних судових рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання – вчинення злочину щодо малолітньої дитини.
Обґрунтування позиції ККС
ККС дійшов висновку про правильність кваліфікації дій засудженої за ч. 3 ст. 135 КК. Наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які отримали детальний аналіз судів обох інстанцій, свідчать про те, що дії засудженої не мають ознак умисного вбивства, оскільки не вбачається умислу саме на протиправне позбавлення життя людини та причинного зв’язку між її конкретними діями та наслідками у вигляді смерті малолітньої.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи причиною блювоти у дитини було порушення функціонування центральної нервової системи. Зафіксований на голові саморобний «валик» не перекривав дихальні шляхи, а тому не впливав на здатність дитини кричати, як і не впливав на здатність потрапляння до дихальних шляхів шлункових мас, враховуючи, що весь процес відбувався в середині організму. Таким чином малолітня цілком
могла захлинутися блювотними масами у положенні лежачи на правому боці,
опираючись спиною на подушку з одягнутим на передню частину обличчя
валиком, так і у випадку, коли такий валик вдягнутий не був. Дії засудженої
щодо реанімаційних заходів відповідали загальноприйнятому алгоритму
надання першої медичної допомоги при патологічному стані дитини.
Водночас, щодо залишення дитини без нагляду ККС вказав, що як вбачається зі змісту наведеного вище висновку, через свій вік вона не мала об’єктивних можливостей для самозбереження, а розвиток механічної асфіксії супроводжувався стрімкою втратою свідомості. При цьому відповідно до висновку комісії експертів саме психологічний стан дитини став критерієм небезпеки.
Засуджена, яка фактично повинна була піклуватися про дитину, маючи медичну освіту та відповідний досвід у догляді за дітьми, через характерний запах була обізнана, про те, що у дитини блювота була і раніше, та в силу свого малолітства була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, однак залишила дитину без нагляду, та в момент, коли у малолітньої почалась блювота, не надала їй допомогу.
ККС вказав, що за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджена, усвідомлюючи, що малолітня перебуває у вкрай збудженому емоційному стані, не заспокоїла останню, а навпаки, надягнувши на голову та обличчя саморобну конструкцію, віднесла її до іншої кімнати, де залишила без догляду, хоча зобов’язана була піклуватися про неї, чим залишила її у небезпечному для життя стані, оскільки остання була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 04.10.2023 у справі №336/5497/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114052698
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.