Якщо в заяві про вчинення кримінального правопорушення та у витягу з ЄРДР не повністю збігається інформація, надана заявником, то це не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.
Внесення до ЄРДР відомостей про суб’єкта, який ухвалив процесуальне рішення, є необов’язковим.
Роздруківка відомостей з ЄРДР не належить до кримінально-процесуальних рішень. Якщо з такої роздруківки випливає, що прокурор як користувач реєстру вніс до нього відомості за типом дії «повідомлення про підозру», однак у матеріалах кримінального провадження є доручення заступника Генерального прокурора ‒ керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури детективу вручити повідомлення про підозру судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а також відповідні розписки про те, що саме детектив вручив письмове повідомлення про підозру судді, то це не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: ВАКС визнав винуватим
і засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК.
Згідно з цим вироком ОСОБА_1 як службова особа, яка займає відповідальне становище, у своєму робочому кабінеті міськрайонного суду, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, отримала від ОСОБА_2 для себе неправомірну вигоду в розмірі 1 000 євро за прийняття нею з використанням наданої їй влади постанови від про роз’яснення постанови міськрайонного суду щодо повернення вилучених 13 500 л дизельного палива на користь ТОВ «Інлекс Груп» (далі – ТОВ), в інтересах якого діяла ОСОБА_1.
АП ВАКС залишила без зміни цей вирок.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що у цьому кримінальному провадженні були відсутні підстави для початку проведення досудового розслідування та порушено
порядок внесення відомостей до ЄРДР, а також що у цьому кримінальному
провадженні було допущено порушення вимог кримінального процесуального
законодавства під час повідомлення ОСОБА_1 про підозру та, як наслідок, ненабуття нею статусу підозрюваної.
Згідно з ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР вносяться відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або
заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про
вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім’я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12.06.2017 ОСОБА_2 звернувся до НАБУ із заявою, яка цього ж дня була зареєстрована, про вчинення кримінального правопорушення, а саме про вимагання суддею міськрайонного суду неправомірної вигоди за винесення в інтересах заявника постанови про роз’яснення судового рішення і повернення дизельного пального в кількості 13500 л.
У зв’язку з цим указаного дня було внесено відомості до ЄРДР.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що зазначення у витягу з ЄРДР у графі «Заявник або потерпілий»
прізвища, імені та по батькові ОСОБА_1, а не ОСОБА_2 є очевидною опискою,
оскільки цю заяву подав саме ОСОБА_2, що підтверджується її змістом.
Разом з тим зазначення у витягу назви ТОВ «ТК «ТОП Логістік Плюс», на думку Суду, також є технічною опискою, оскільки до заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину додано довіреність ТОВ «Інлекс Груп» на його ім’я і витяг Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо цього ж товариства.
Тому колегія суддів касаційного суду вважає правильними висновки судів про те, що недослівне співпадіння інформації, наведеної в заяві ОСОБА_2 від 12.06.2017 та у витягу з ЄРДР не призвело до прийняття незаконного чи необґрунтованого рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК (у редакції, чинній на момент складання
повідомлення про підозру у цьому провадження) письмове повідомлення про
підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. Схожа норма закріплена в ч. 4 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.
Особливий порядок здійснення повідомлення про підозру суддям саме
Генеральним прокурором або його заступником, які обіймають керівні
адміністративні посади в органі прокуратури найвищого рівня, є однією з гарантій захисту суддів від протиправного впливу та втручання будь-яких суб’єктів у їхню професійну діяльність зі здійснення правосуддя в державі. Ця гарантія покликана також захищати суддів від дій, спрямованих на безпідставну дискредитацію та підрив авторитету судової влади в суспільстві загалом. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових та професійних обов’язків.
Правову природу гарантій незалежності суддів описано у постанові ВП від 11.12.2019 (справа No 536/2475/14-к, провадження No 13-34кс19).
Як убачається з оскаржених судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що старший детектив ‒ заступник керівника відділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_7 був уповноважений на здійснення повноважень слідчого в цьому кримінальному провадженні, що підтверджується постановою керівника підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОСОБА_8 від 12.06.2017.
Заступник Генерального прокурора – керівник САП 15.06.2017 прийняв рішення про повідомлення про підозру судді ОСОБА_1 та підписав відповідний процесуальний документ. Відповідно до цього повідомлення про підозру та
доручення від 15.06.2017 заступник Генерального прокурора ‒ керівник САП
доручив старшому детективу ‒ заступнику керівника відділу підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_7 вручити вказане повідомлення про підозру судді ОСОБА_1.
Надалі 15.06.2017 старший детектив ‒ заступник керівника відділу другого
підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_7 у присутності захисника повідомив ОСОБА_1 про підозру, вручив текст письмового повідомлення про підозру, пам’ятку про процесуальні права та обов’язки, а також оголосив і роз’яснив ОСОБА_1 права підозрюваного, що підтверджується розписками, які підписали ОСОБА_1 та її захисник. Разом з тим, у тексті цього повідомлення про підозру міститься, зокрема, перелік прав підозрюваного, як того вимагають положення п. 7 ч. 1 ст. 277 КПК, чим спростовуються доводи касаційних скарг засудженої та її захисника в цій частині.
При цьому суди встановили, що відсутні будь-які докази того, що в цьому
кримінальному провадженні письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 вручив не детектив ОСОБА_7, а прокурор ОСОБА_9, а також дійшли висновку, що свідчення захисника у випадку його допиту як свідка в суді апеляційної інстанції не може спростувати цього факту.
Не є, на думку колегії суддів, підтвердженням вручення прокурором ОСОБА_9 повідомлення про підозру, як про це стверджує сторона захисту, скриншот відомостей з ЄРДР у цьому кримінальному провадженні. Як убачається з матеріалів провадження, у доповненні до касаційної скарги надано роздруківку скриншоту відомостей з ЄРДР у кримінальному провадженні, де, зокрема, зазначено, що користувач ОСОБА_9 вніс 15.06.2017 до ЄРДР відомості за типом дії «повідомлення про підозру».
Так, відповідно до п. 1 гл. 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора від 06.04.2016 року No 139, до ЄРДР вносяться відомості, зокрема, про час та дату
повідомлення про підозру, зміну, скасування повідомлення про підозру, особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Тобто вказані положення не містять імперативної вимоги про внесення до ЄРДР відомостей про суб’єкта, який прийняв процесуальне рішення.
У той же час така роздруківка всупереч доводам засудженої, на думку Суду, не може підтверджувати того факту, що саме прокурор ОСОБА_9 вручив повідомлення про підозру в цьому кримінальному провадженні, з огляду на те,
що вона не належить до кримінально-процесуальних рішень. Крім того, суди
встановили наявність відповідних розписок, які підтверджують те, що саме
детектив ОСОБА_7 вручив письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1.
Таким чином, слушним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився
апеляційний суд, про те, що в цьому кримінальному провадженні вручення
письмового повідомлення про підозру здійснено з дотриманням положень п. 4 ч. 2 ст. 36 та п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК.
Разом з тим норми кримінального процесуального закону не містять будь-яких заборон про можливість прокурором у тексті письмового повідомлення про
підозру доручити уповноваженому суб’єкту повідомити особі про підозру за умови наявності окремого письмового документа такого ж змісту.
Слід зауважити, що також відсутні імперативні вимоги законодавства щодо
необхідності ознайомлення підозрюваного і його захисника з таким дорученням та щодо його долучення до письмового повідомлення про підозру.
Детальніше з текстом постанови ВС від 14.12.2022 у справі No 754/10882/17 (провадження No 51-1223км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107938586.