Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду від 01.07.2019 ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого
пунктами 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Як було встановлено цим вироком, ОСОБА_1 раніше була засуджена вироком
місцевого суду від 23.12.2014 за ч. 4 ст. 358 КК, згідно з яким їй було при значено
покарання у виді штрафу у сумі 850 грн.
Ураховуючи це, місцевий суд при призначенні покарання за новим вироком від 01.07.2019 ухвалив на підставі ч. 4 ст. 70 КК та ч. 3 ст. 72 КК покарання, призначене ОСОБА_1 за вироком місцевого суду від 23.12.2014 за ч. 4 ст. 358 КК у виді штрафу у сумі 850 грн виконувати самостійно.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що суд безпідставно призначив ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК строк давності виконання вироку місцевого суду від 23.12.2014 закінчився, а отже, посилання суду на самостійне виконання
зазначеного судового рішення не відповідає приписам закону.
Позиція ККС: змінено вирок місцевого суду від 01.07.2019 та ухвалу
апеляційного суду, виключено із вказаних судових рішень посилання на призначення ОСОБА_1 покарання в порядку ч. 4 ст. 70 КК.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС дійшла висновку про обґрунтованість зазначеного доводу у касаційній скарзі.
У ст. 80 КК передбачається нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання
обвинувального вироку та встановлено імперативні строки, закінчення яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання. Суд неодноразово зазначав, що правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов’язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов’язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту. Це виключно одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас особа, засуджена до певного виду покарання, не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв’язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Крім того, ч. 3 ст. 80 КК передбачено положення щодо зупинення перебігу строку давності у разі, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих
випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання, а строки давності, передбачені
пунктами 1–3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Вказані положення свідчать про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
За таких обставин застосування ст. 80 КК передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, закінчення строку давності його виконання та факту ухилення
засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого
строку давності. Проте ухилення від відбування покарання, як підстава для
зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим
юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми, а саме лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винуватою в ухиленні від відбування покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що факт ухилення ОСОБА_1 від виконання покарання, призначеного за вироком місцевого суду
від 23.12.2014, за належною процедурою судом встановлено не було, а тому підстави для зупинення перебігу строку виконання зазначеного вироку та призначення особі покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК відсутні.
Встановлене колегією суддів порушення згідно з приписами ст. 413 КПК,
вбачається істотним та обумовлює необхідність зміни оскаржених судових рішень шляхом виключення із резолютивної частини посилання на призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК та самостійне виконання покарання за вироком місцевого суду від 23.12.2014.
Детальніше з текстом постанови ВС від 20.10.2021 у справі No 487/3326/15-к (провадження No 51-4811км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100544979