Зокрема, в абз. 7 ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що, крім підозрюваного, обвинуваченого, право оскаржити судове рішення щодо арешту майна має і третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт. КПК не вимагає наявності у третьої особи обов’язкової реєстрації права власності на арештоване майно, оскільки така особа може бути власником інших майнових прав, що у подальшому можуть бути трансформовані у право власності.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: слідчий суддя місцевого суду
задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на нерухоме майно в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364-1 КК, та наклав арешт на земельну ділянку з розташованими на ній недобудованими об’єктами нерухомості. Накладено арешт на земельну ділянку площею 40 024 кв. м, з розташованими на ній недобудованими об’єктами нерухомості у кількості 14 будівель. Постановлено заборонити на час досудового розслідування відчужувати, розпоряджатись та користуватись вказаним майном будь-яким особам.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник в інтересах ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку.
Апеляційний суд повернув цю скаргу на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК як таку, що подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 вказує, що відповідно до попереднього договору, договору про заміну первісного зобов’язання за попереднім договором, а також договору купівлі-продажу майнових прав на нежитлову будівлю, які укладені між ним та ТОВ, він є власником майнових прав на один із об’єктів, який арештований на підставі ухвали слідчого судді. З огляду на викладене вважає,
що у цьому провадженні він є особою, статус якої визначений положеннями ст. 64-2 КПК, а саме третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає, що ухвала слідчого судді місцевого суду стосується інтересів ОСОБА_6, а тому він є особою, яка має право подати апеляційну скаргу на це судове рішення. Водночас колегія суддів ККС не погодилася з твердженнями у касаційній скарзі ОСОБА_6 про те, що він є особою,
щодо майна якої вирішується питання про арешт майна, оскільки він не набув права власності на таке майно.
З огляду на положення ст. 55 Конституції України, статей 7, 24 КПК право на оскарження процесуальних рішень є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушень з боку державних органів, у тому числі й судів. Право на оскарження дій (процесуальних рішень) або бездіяльності
не тільки дозволяє забезпечити належний захист власних інтересів, а й сприяє
виявленню та усуненню порушень і помилок при здійсненні кримінального
провадження.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню, а в п. 10 ст. 393 КПК вказано, що апеляційну
скаргу мають право подати й інші особи у випадках, передбачених КПК.
При цьому кримінальним процесуальним законом не встановлено вичерпного переліку осіб – суб’єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, зокрема, в абзаці 7 ч. 7 ст. 173 КПК передбачається, що крім підозрюваного, обвинуваченого право оскаржити судове рішення щодо арешту майна мають і треті особи. Одним із учасників кримінального провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт (пункти 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК). У ст. 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, якою може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Як зазначено у мотивувальній частині ухвали судді апеляційного суду, що оскаржується, земельна ділянка, на яку накладено арешт, на підставі договору про поновлення договору оренди земельної ділянки, укладеного між міською радою та ТОВ, перебуває в оренді останнього з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об’єктів рекреаційного призначення, вид використання — для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. У своїй ухвалі суддя апеляційного суду зазначив, що у матеріалах провадження відсутні дані щодо реєстрації права власності на недобудовані об’єкти нерухомості. Крім того, ОСОБА_6 вказував про те, що є інвестором одного з реконструйованих будинків та на підставі попереднього договору, який укладений з ТОВ, йому належать майнові права, що можуть бути трансформовані у право власності на об’єкт незавершеного будівництва.
Суддя апеляційного суду констатував, що ОСОБА_6 не набув права власності на зазначений будинок, а також не має будь-яких прав на земельну ділянку чи розташованими на ній недобудовами, тобто не є власником арештованого майна. При цьому в ухвалі суддя апеляційного суду зауважив, що попередній договір, на який посилається ОСОБА_6, не підтверджує перехід до нього права власності, а лише створює для сторін зобов’язання укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь
узгоджених умовах.
З огляду на викладене, повертаючи апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_6, суддя апеляційного суду у своїй ухвалі дійшов висновку про відсутність у нього права на оскарження ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно.
Однак, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, представник зазначав про те, що ухвалою слідчого судді, що оскаржується, вирішено питання про арешт майна, на частину якого в його підзахисного ОСОБА_6 є майнові права. На підтвердження своїх доводів до апеляційної скарги ним було додано копію
попереднього договору, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов’язався сплатити ТОВ грошові кошти для виконання цього договору, предметом якого є об’єкт
будівництва на земельній ділянці. При цьому до касаційної скарги ОСОБА_6 також долучено копію договору про заміну первісного зобов’язання за попереднім договором, а також копію договору купівлі-продажу майнових прав на нежитлову будівлю, відповідно до яких ОСОБА_6 сплачено ТОВ 4 377 757,80 грн відповідно до умов попереднього договору.
Крім того, з доданих до касаційної скарги документів вбачається, що у подальшому, ОСОБА_6 звернувся до ТОВ із запитом щодо проведення державної реєстрації за ним права власності об’єкту інвестування, як об’єкту незавершеного будівництва, оскільки виконав всі умови договору. Однак ОСОБА_6 отримав відповідь про неможливість відповідної реєстрації через накладення арешту на земельну ділянку та об’єкти незавершеного будівництва, що на ній розташовані.
Детальніше з текстом постанови ВС від 22.12.2022 у справі No 756/19482/21 (провадження No 51-2957км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108225832