Легалізація обшуку після його проведення є незаконною: ККС ВС

Ухвалою апеляційного суду скасовано вирок місцевого суду від 10 травня 2016 року та закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.1ст.263КК на підставі п.3 ч.1ст.284КПК, у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпанням можливості їх отримання.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з оцінкою доказів, а саме протоколу огляду місця події.

ВС залишив оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін, дійшовши таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Частиною 3 ст. 233 КПК визначено, що прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку дослідчого судді.

Як убачається зі справи, всупереч наведеним вимогам кримінального процесуального закону, після здійсненого 08 січня 2015року працівниками правоохоронного органу огляду автомобіля, орган досудового розслідування не звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, а 12 січня 2015року подав лише клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме: до автомобіля ОСОБА_4,та ухвалою слідчого судді від 14 січня 2015року було надано тимчасовий доступ до автомобіля з метою його вилучення для запобігання можливості внесення змін у його технічний стан.Тобто, ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук автомобіля органом досудового розслідування в цій справі отримано не було, у зв’язку з чим апеляційний суд дійшов правильного висновку про здійснення вказаної слідчої дії з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч.2ст.237, ч.2ст.233КПК.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про недопустимість такого доказу,з огляду на положення статей 86, 87 КПК.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі No623/4131/15-к (провадження No 51-3509км18) можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76812124