Реформа правової системи в Україні – тема, що привертає значну увагу як всередині країни, так і з боку міжнародних партнерів. Проте ситуація, що склалася довкола реформування адвокатури, набуває ознак справжнього нонсенсу. Йдеться про відверті та зухвалі маніпуляції та проєкт ЄС «Pravo-Justice» разом зі своїми спонсорами та афілійованими громадськими організаціями, фактично ігноруючи роль Національної асоціації адвокатів України (НААУ) – єдиного законного органу адвокатського самоврядування. Чи можливо «реформувати» адвокатуру без участі самої адвокатури? Хто стоїть за цими процесами, кому це вигідно і за чиї кошти здійснюється? Ця аналітично-розслідувальна стаття покликана дати відповіді на ці питання, спираючись на логіку, факти та європейські стандарти, і викрити скоординовану групу осіб, що намагається ввести в оману українське суспільство.
«Про адвокатуру – без адвокатури»: порушення базового принципу
Захід про роль правничих професій у забезпеченні верховенства права, організований проєктом «Pravo-Justice» у листопаді 2025 року. На фото – представники донорів та громадських організацій, однак жодного представника української адвокатури не запрошено.
У листопаді 2025 року проєкт ЄС «Pravo-Justice» провів черговий «peer-to-peer» діалог за участі іноземних експертів, присвячений ролі правничих професій у забезпеченні верховенства права. На події були присутні представники Міністерства юстиції Франції та Національної ради адвокатів Франції, українські нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, а також низка громадських організацій – грантових партнерів самого проєкту. Не було лише представників Національної асоціації адвокатів України, яка об’єднує понад 70 тисяч адвокатів і є конституційно визначеним органом самоврядування професії. Іншими словами, обговорення про адвокатуру відбулося без участі адвокатури. Це грубо порушує один із ключових європейських принципів: жодні рішення щодо професії не можуть обговорюватися без участі її законного представницького органу.
Для порівняння, у Франції, та й будь-де у Західній Європі, подібна дискусія ніколи не відбулася б без участі офіційного органу адвокатури – Національної ради адвокатів. В Україні ж маємо протилежну картину: донорський проєкт фактично ігнорує адвокатуру, натомість залучаючи до дискурсу організації, які не мають інституційного мандату від адвокатів. Таке виключення створює ризики хибної репрезентації та спотворення реальної позиції професії. Дипломатично кажучи, інклюзивність процесу потребує посилення, а прямо кажучи – перейдено червону лінію. Якщо технічний проєкт дозволяє собі вести «реформи» у форматі «про адвокатуру без Національної асоціації адвокатів України», це не тільки підриває довіру до процесу, а й суперечить стандартам Ради Європи та принципам демократичного управління професією.
Показово, що така ситуація – не поодинока прикрість, а частина системної тенденції останніх років. Проєкт «Pravo-Justice» дедалі частіше обговорює питання реформування адвокатури у відсутності її легітимних представників, натомість опираючись на т.зв. «експертів» з числа певних громадських об’єднань. Це стало настільки очевидним, що отримало явну характеристику: «реформа адвокатури відбувається без адвокатури». Венеційська комісія, Рада Європи, CCBE (Рада адвокатів і правничих товариств Європи) одностайно наголошують: у питаннях політики та реформ єдиним легітимним голосом професії є органи адвокатського самоврядування. Тому обговорювати майбутнє адвокатури без її участі неприпустимо – такий підхід підриває самі основи принципу «нічого про нас без нас», що є наріжним як для євроінтеграції України, так і для демократичного устрою правничих інституцій.
Схема підміни: грантові ГО замість професійної спільноти
Поведінка «Pravo-Justice» щодо адвокатури є не випадковою помилкою, а частиною цілісної «архітектури впливу», яку проєкт методично вибудовує. Суть її – підміна реальної адвокатської спільноти вузьким колом афілійованих громадських організацій. Якщо проаналізувати склад учасників заходів від Pravo-Justice, присвячених адвокатурі, то побачимо одні й ті самі назви ГО. Серед них, зокрема:
- Фундація DEJURE,
- Асоціація правників України (UBA),
- Центр політико-правових реформ (ЦППР),
- ZMINA,
- Лабораторія законодавчих ініціатив,
- StateWatch,
- Європа без бар’єрів,
- ГО «Адвокат майбутнього».
Жодна з цих громадських організацій не є органом адвокатського самоврядування, не має мандату від всього корпусу адвокатів і не несе перед ними відповідальності за наслідки своїх рекомендацій. Водночас саме їх проєкт Pravo-Justice публічно позиціонує як «представників професійної спільноти» адвокатів. Справжні ж інституції адвокатури – Рада адвокатів України, Національна асоціація адвокатів України, її профільні комітети та дисциплінарні органи – або зовсім не залучені, або присутні лише формально (в особі кількох окремих адвокатів, яких для видимості включають у прес-релізи). Таким чином, створено штучний пул «експертів», які видаються за голос адвокатської громади і навіть визначають «потреби професії» та пропонують «бачення реформ». Насправді ж це їхні власні погляди, не узгоджені з більшістю адвокатів, і часто продиктовані інтересами грантодавців.
Конфлікт інтересів і «замкнена екосистема» реформ
Наведена конфігурація породжує очевидний конфлікт інтересів. За визначенням SIGMA/OECD – Організація економічного співробітництва та розвитку, конфлікт інтересів – це ситуація, в якій особа чи організація має приватний інтерес, здатний вплинути на виконання професійних обов’язків. У нашому випадку маємо системний конфлікт, коли грантові організації одночасно: (1) отримують донорське фінансування на правові проєкти; (2) запрошуються Pravo-Justice як «експерти»; (3) здобувають нові гранти на теми, в яких вони вже зарекомендували себе «експертами»; (4) отримують вплив на формування бачення реформ для державних органів. Виникає замкнене коло впливу: проєкт фінансує громадські організації, які в свою чергу легітимізують проєкт у якості експертів, і їхня позиція подається як позиція всієї професії, а реальна професійна спільнота усувається від формування політики.
Такий механізм – по суті, створення суб’єктності без мандату. У професії з’являється «двійник»: поряд із офіційною Національною асоціацією адвокатів Укрїани діє тіньова коаліція громадських організацій, що імітує адвокатуру. Це не лише методологічна вада, а й порушення європейських стандартів. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(2000)21 прямо вказує: «адвокатура повинна бути незалежною від зовнішнього втручання, включно з втручанням держави та недержавних організацій». А Хартія CCBE про основні принципи європейської адвокатської професії підкреслює: «тільки органи адвокатського самоврядування можуть представляти професію у питаннях її регулювання». Тож залучаючи громадські організації замість НААУ, «Pravo-Justice» фактично ігнорує ці стандарти.
Не дивно, що така «мімікрія» викликала різку реакцію на найвищому рівні європейської адвокатури. 26 листопада 2025 року у Парижі на засіданні платформи співпраці CCBE було публічно засуджено практику підміни НААУ грантовими організаціями. Зокрема, наголошено на упереджених діях проєкту ЄС «Pravo-Justice» проти офіційної адвокатури України – через постійні маніпуляції та використання громадських організацій з подібними назвами замість Національної асоціації адвокатів України. Наприклад, «Ukrainian Bar Association» (Асоціація правників України) – так називає себе звичайна громадська організація, вводячи іноземців в оману, ніби це офіційна асоціація адвокатів. Новий президент CCBE Роман Завршек назвав це неприпустимою мімікрією і публічно закликав Національну асоціацію адвокатів України звернутися до суду для заборони використання подібних назв ГО. Французька делегація, яка відвідувала Україну, також висловила обурення, що її було введено в оману, і підкреслила: говорити про реформу адвокатури без залучення Національної асоціації адвокатів України – абсолютно неприйнятно. Цей випадок засвідчив: міжнародна професійна спільнота чітко стоїть на боці принципу «про професію – лише за участю професії» і підтримує українську адвокатуру в її боротьбі проти підміни та маніпуляцій.
Хто стоїть за «реформою» адвокатури і кому це вигідно?
Якщо поглянути на перелік згаданих грантових громадських організацій та їхніх лідерів, вимальовується портрет згуртованої групи впливу. Наприклад, «Асоціація правників України» (UBA) – це не офіційна адвокатура, а громадське об’єднання юристів, яке давно пропагує альтернативні ідеї «модернізації» адвокатського самоврядування. Колишній президент UBA Денис Бугай, а нині член Правління цієї громадської організації, регулярно долучається до заходів Pravo-Justice як експерт. Зокрема, на Судовому форумі АПУ в листопаді 2025 року він презентував «резолюцію» зі своїм баченням реформи: від прозорих виборів і фінансового аудиту НААУ до ратифікації нової європейської конвенції. Інший діяч – віцепрезидент громадської організації Асоціація правників України Іван Городиський, який водночас є експертом проєкту Pravo-Justice, публічно коментує «втому адвокатів» та їх «байдужість» до самоврядування, натякаючи, що проблеми в адвокатурі спричинені не війною, а нібито внутрішньою кризою управління. Фундація DEJURE – очолювана колишнім суддею Михайлом Жернаковим – через колонки на популярних ресурсах просуває ідеї «демократизації» НААУ, часто вдаючись до інформаційних атак на її керівництво. Схожу риторику мають і представники ЦППР, StateWatch, «Адвоката майбутнього» та інші члени цієї коаліції – усі вони дружно критикують чинний Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (2012) як «застарілий» і вимагають невідкладних змін.
Втім, аналіз конкретних пропозицій «реформаторів» часто виявляє їх слабку обґрунтованість або приховані мотиви. Так, т.зв. Робоча група “Юстиція” Національної ради з відновлення України (створена у 2022 році для напрацювання плану повоєнних реформ) включила до свого плану розділ про «удосконалення інституту адвокатури». Але як з’ясувалося, ця група сформована без участі представників Національної асоціації адвокатів України – адвокатів туди просто не допустили. Матеріали групи готувалися таємно від НААУ та регіональних рад, тобто свідомо в обхід офіційної адвокатури. Голова Національної асоціації адвокатів України Лідія Ізовітова відреагувала різко: за її словами, це зроблено навмисно, а не помилково, і прямо порушує резолюцію ПАРЄ 1995 року (схвалену Венеційською комісією), де наголошено, що всі питання щодо адвокатури мають узгоджуватись з професійною організацією адвокатів. Більше того, зміст пропозицій робгрупи був визнаний неприйнятним: вони передбачали «децентралізацію» самоврядування і створення альтернативних професійних об’єднань адвокатів, що де-факто означає зміну статусу НААУ і роздроблення єдиної організації. Це суперечить самій ідеї, з якою Україна впроваджувала адвокатське самоврядування: Ізовітова нагадала, що створення єдиної самоврядної професійної організації адвокатів було однією з вимог вступу України до Європейського Союзу. У 2011 році Венеційська комісія чітко зазначила: для європейської інтеграції України необхідно мати єдину професійну організацію адвокатів з обов’язковим членством (що й було виконано прийняттям Закону 2012 року). Таким чином, спроби розбудувати «альтернативні» структури не лише не відповідають найкращим європейським практикам, а й ставлять під сумнів зобов’язання України перед ЄС. Недарма Рада адвокатів України у 2022 році звернулася до ПАРЄ, Єврокомісії з питань юстиції, CCBE, Асоціації європейських адвокатур, а також до керівництва держави із застереженням, що ці пропозиції робгрупи є замахом на незалежність адвокатури і можуть навіть підривати основи національної безпеки.
То кому ж вигідне послаблення або “переформатування” Національної асоціації адвокатів України? Перш за все – вузькому колу грантових активістів, які протягом років конфліктують з інституцією самоврядування. Для них НААУ видається «непрозорою», «консервативною» структурою, що стоїть на заваді їхньому впливу. Вони зацікавлені у доступі до розподілу ресурсів і статусів. Показовим є «кейс Романа Маселка» – активіста, який довго працював у громадській організації та антикорупційних коаліціях, часто за підтримки донорів, а у 2022 році отримав посаду члена Вищої ради правосуддя. Здобуття такої посади саме по собі не є проблемою, але виникає питання: чи не визначила його «експертизу» перш за все дотичність до донорських проєктів, а не підтримка широкої професійної спільноти? Багато хто сприйняв цей випадок як прецедент, який може повторитися і в адвокатурі. Іншими словами, якщо вдасться істотно послабити НААУ або змінити правила формування її органів, то активісти третього сектору (підтримувані зовнішніми донорами, але не обрані самими адвокатами) зможуть претендувати на керівні ролі в оновленій системі. Це означало б перерозподіл інституційної влади в професії – фактично, перехід контролю від самих адвокатів до групи осіб, лояльних до грантодавців.
Крім того, вигоду отримують і самі донорські структури та їхні виконавці. Для частини міжнародних партнерів адвокатура України завжди була «твердим горішком», оскільки Національна асоціація адвокатів України активно відстоює свою автономію і не раз критикувала окремі державні чи донорські ініціативи (наприклад, щодо конкуренції з системою безоплатної правової допомоги чи спроб звинуватити адвокатуру у відсутності антикорупційного поступу). Можна припустити, що певні посадовці, відповідальні за проєкти міжнародної допомоги, воліли б мати справу з слухнянішою, «кишеньковою» версією адвокатури. Замість рівноправного діалогу з НААУ легше створити паралельний майданчик з «кивальниками», які погодяться з будь-якими реформаторськими гаслами. Таким чином донори демонструють «активність» і «прогрес» на папері – начебто от, проведено десятки круглих столів, напрацьовано «дорожні карти» реформ, підготовано законопроєкти. Але все це – імітація бурхливої діяльності, яка мало пов’язана з реальними потребами професії і часто ігнорує об’єктивні обставини.
Для прикладу, в Дорожній карті з питань верховенства права, яку просували експерти «Pravo-Justice» і яка внесла адвокатуру до переліку пріоритетних реформ, було вказано на нібито проблеми української адвокатури: «недостатньо відкритий формат виборів органів, відсутність онлайн-голосування, недоліки дисциплінарної процедури, непрозорість фінансів НААУ» тощо. Однак багато з цих претензій не враховували контексту воєнного часу або уже діючих норм. Представники Національної асоціації адвокатів України слушно зауважують: вимога негайно провести всеукраїнський з’їзд адвокатів для обрання нових органів наразі не реалізована через об’єктивні безпекові причини – масові збори в умовах війни небезпечні, особливо в прифронтових регіонах. Пропоноване ж «електронне голосування» виглядає простим лише на папері: значна частина адвокатів не має електронних кабінетів, не всі можуть користуватися застосунком «Дія», немає спеціального софту для дистанційних виборів, а головне – немає фінансування, адже адвокатура існує за рахунок власних внесків і не отримує ні копійки грантів чи держкоштів на технічні новації. Інший закид – необхідність «наблизити» наше законодавство про адвокатуру до європейських стандартів 1977 і 1998 років – теж виглядає комічно, бо Закон України 2012 року вже отримав позитивний висновок Венеційської комісії про відповідність цим самим стандартам. Тобто реформатори вимагають виконати те, що давно виконано; складається враження слабкого орієнтування авторів дорожньої карти у реаліях українського права. Такі приклади показують: частина «проблем», на яких наполягають грантові активісти, є або надуманими, або вирваними з контексту.
Фінансування: мільйони євро на реформу чи на імітацію?
За усіма згаданими процесами стоять значні кошти, передусім гроші європейських платників податків. Проєкт «Pravo-Justice» фінансується ЄС як технічна допомога Україні. За даними офіційних джерел, перша фаза проекту (2018–2020) мала бюджет 15,29 млн євро. Діючи як спадкоємець попередньої ініціативи 2014–2017 років, ця програма була реалізована консорціумом на чолі з французьким агентством Expertise France і низкою інших західних підрядників. У подальшому Євросоюз продовжив фінансування: друга фаза «Pravo-Justice II» (2021–2023) отримала близько 10 млн євро, а третя фаза, розрахована на 2024–2026 роки, – 13 млн євро. Отже, сумарно з 2018 по 2026 рік на підтримку реформ сектору юстиції, включно з компонентом реформування адвокатури, планується витратити понад 35–40 мільйонів євро.
Колосальні суми. Але чи можна сказати, що ці кошти принесли відчутну користь українським громадянам або системі правосуддя? На жаль, поки що результати доволі суперечливі. Значна частина цих грошей пішла на оплату роботи іноземних експертів, організацію конференцій, тренінгів, поїздок, підготовку аналітичних звітів та рекомендацій. Проте багато рекомендацій так і лишаються на папері, адже їх зміст не узгоджений з тими, кому їх виконувати. Хоч би як парадоксально, гроші ЄС фінансують заходи, що руйнують довіру до самих же європейських стандартів. Адже, як ми з’ясували, принципи незалежності адвокатури та саморегулювання грубо порушуються в ході цих псевдореформ.
Більше того, сам проєкт «Pravo-Justice» у своїй офіційній логіці передбачає розширення ролі громадянського суспільства. В одному з інформаційних бюлетенів ЄС вказано, що очікуваним результатом є «зміцнена участь громадянського суспільства у процесі реформ у секторі юстиції, з підвищенням спроможності ГО активно моніторити якість впровадження реформ… Розширення спільноти відданих експертів». Звісно, залучення громадськості – річ позитивна. Але ж громадськість не повинна підміняти собою професійні інституції, особливо коли йдеться про настільки чутливу сферу, як адвокатура. На практиці ж маємо саме такий випадок: під виглядом «залучення громадських організацій» донорський проєкт створив кишенькову експертну еліту, яка отримує фінансову підтримку, медійну промоцію і доступ до ресурсів. Ці люди щедро винагороджуються контрактами, грантами, гонорарами, участю у тренінгах та публікаціях – за все фактично заплатили європейські податківці. Виникає слушне питання, чи не впливає така фінансова залежність на зміст їхніх експертних рекомендацій? Чи можуть постійні грантоотримувачі об’єктивно оцінювати, скажімо, діяльність того ж проєкту «Pravo-Justice», що є джерелом їхнього добробуту? У моделі, де донор сам визначає «хто тут експерт», про незалежність експертизи взагалі годі говорити. В результаті втрачається незалежність не тільки адвокатури – втрачається незалежність самої реформи.
Отже, замість того, щоб укріплювати верховенство права, частина міжнародної допомоги ризикує працювати на підрив фундаментальних принципів цього самого верховенства права. Європейські партнери, мабуть, щиро прагнуть допомогти Україні наблизитися до євростандартів. Проте, коли їх проєкт на місцях реалізують люди з хибним розумінням цих стандартів або власними інтересами, гроші витрачаються впусту – на створення видимості змін, паперових звітів та PR-кампаній.
Європейські стандарти vs. українська реальність: шлях до справжньої реформи
Нинішня конфліктна ситуація навколо адвокатури – це більше ніж корпоративна боротьба. Вона є показовою з точки зору того, як мають здійснюватися реформи у правовій державі. Європейська логіка тут однозначна і проста:
- Адвокатуру мають реформувати самі адвокати, через власні демократичні механізми самоврядування.
- Зовнішні інституції (державні чи донорські) можуть надавати підтримку й експертизу, але не повинні заміщати собою органи професії.
- Представництво професії не може делегуватися «третьому сектору», оскільки громадські активісти не несуть відповідальності перед спільнотою адвокатів і не мають від неї мандату.
Наведені принципи – не абстракція, а вимога конкретних документів. Як згадувалося, Комітет Міністрів РЄ та CCBE ще два десятиліття тому сформулювали їх чітко. Більш того, група держав Ради Європи проти корупції GRECO у своїх звітах спеціально звертала увагу: «будь-яке реформування професійного самоврядування повинне ґрунтуватися на консенсусі всередині самої професії». В Україні натомість спостерігалася протилежна картина – спроби нав’язати зміни без консенсусу і навіть без участі професії. Це, без перебільшення, шкідливий прецедент. Адже якщо сьогодні допустити підміну адвокатури грантовими структурами, завтра подібний підхід можуть застосувати і до інших самоврядних спільнот (нотаріату, журналістів, університетської автономії тощо) – всюди, де комусь захочеться «ручного управління» під благими намірами.
На щастя, українська адвокатура не лишилася наодинці у відстоюванні своїх прав. Її позицію підтримали колеги з усього європейського континенту. CCBE офіційно став на захист НААУ, засудивши практики, що використовувалися проєктом «Pravo-Justice». Це сигнал і для наших європейських партнерів, і для українського уряду: в ім’я спільної мети євроінтеграції необхідно поважати власні зобов’язання та стандарти. Не можна прикриватися європейськими прапорами, роблячи справи, які цим прапорам суперечать.
Надалі просування реформ у сфері адвокатури можливе лише шляхом відкритого та чесного діалогу між усіма зацікавленими сторонами. Національна асоціація адвокатів України неодноразово демонструвала, що відкрита до конструктивних змін: наприклад, сама ініціювала переклад і просування до ратифікації нової Європейської конвенції про професію адвоката (щоб посилити захист адвокатів від тиску), створила робочі групи для удосконалення дисциплінарних процедур та підвищення кваліфікації, розвиває цифрові сервіси для адвокатів. Критика і полеміка – нормальні явища для демократичної спільноти, якщо вони ведуться добросовісно. Але інформаційні атаки та маніпуляції, на кшталт тих, що ми розглянули, націлені не на прогрес, а на дискредитацію інституту адвокатури і привласнення його функцій. Виграють від цього лише персонально зацікавлені особи – «експерти» з грантових кіл та, можливо, окремі чиновники, які отримують красиві звіти про проведені «реформи». Програють же – всі: і адвокати, і суспільство, і держава, і зрештою самі європейські донори, чия допомога марнується не за призначенням.
Висновок
Історія з «Pravo-Justice» і Національної асоціації адвокатів України – це застереження про небезпеку відходу від принципів належного врядування. Україна міцно задекларувала: «нічого про Україну – без України». Аналогічно і в цій сфері: нічого про адвокатуру – без її законного представника. Доки цей базовий принцип не буде прийнятий усіма акторами, будь-які ініціативи залишатимуться підозрілими і викликатимуть супротив. Якщо ж європейські посадовці, відповідальні за допомогу Україні (зокрема, пані Посол ЄС Катерина Матернова, очільники програм підтримки верховенства права та інші стейкхолдери) справді прагнуть успіху реформ, їм варто уважно поставитися до сигналів як від української адвокатської спільноти, так і від CCBE. Фундаментальні цінності – верховенство права, інституційна незалежність, прозорість – не можуть бути принесені в жертву заради швидких і сумнівних «перемог» у реформах. Лише опираючись на них, залучаючи усіх стейкхолдерів доброчесно, ми зможемо здійснити справжню, а не уявну модернізацію адвокатури. І тоді мільйони європейських коштів принесуть не розбрат, а реальний результат – зміцнення правової держави, де і держава, і громадянське суспільство, і професійні спільноти працюють спільно та чесно заради блага України і її європейського майбутнього.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.