Оксаною Епель, суддя-речниця Шостого апеляційного адміністративного суду дала інтвер’ю Закон і Бізнес.
“Хочу нагадати слова екс-президента Консультативної ради європейських суддів, голови Верховного Суду Хорватії Джуро Сесса, який зазначив про те, що «судді не працюють на когось. Вони служать лише Закону, тож не мають отримувати жодних інструкцій, обмежень чи втручання до їх діяльності будь-яких органів». Тому мені особисто теж цікаво, якою буде відповідь МЗС України на запит Вищої Ради Правосуддя, чи дійсно від послів країн G7 були офіційно передані будь-які документи щодо судової реформи.
Що ж стосується судових реформ в цілому, то для будь-якого правника є аксіомою той факт, що гармонійний розвиток людини в країні та гарантованість її конституційних прав та загальнолюдських цінностей можливі лише за умови, коли існуватимуть справедливі суди. І те, що реформування судово-правової системи України стало одним із пріоритетів держави, можна було б вітати. Якби не одне «але». Судова реформа в Україні стала «перманентною» і триває понад 15 років! Вдумайтеся: перші розмови про нагальність докорінних змін в судовій системі розпочались ще далекого 1992 року. 29 років життя людей
українська влада витратила лише на розмови, дискусії, розробку нових концепцій судової реформи, втілити які повною мірою досі не вдалося! Кожна нова влада анонсувала свою реформу. Але все, що робилось – було фрагментарно і не доводилось до логічного завершення. Ніхто не займався аналітикою, науковим аналізом доцільності певних заходів, не досліджував та й не визнавав власних помилок, перекладаючи провину на «попередників». Нагадаю, що тільки у 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою держава взяла на себе зобов’язання гарантувати право на справедливий судовий розгляд та інші права людини, передбачені Конвенцією. Ці права стали захищатися від порушень з боку держави Європейським судом з прав людини.
У 2001 р. було схвалено пакет законів, якими вносилися зміни до низки інших законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства. Ці зміни дістали назву так званої “малої судової реформи” і створили передумови для прийняття у 2002 р. нового закону про судоустрій. Наступних суттєвих змін цей закон зазнав у період 2005-2008 рр. , в тому числі в частині притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Також, у цей же період був прийнятий ЗУ «Про доступ до судових рішень», нові кодекси України й інші кодифіковані акти матеріального права. З 1 вересня 2005 р. почала створюватися система адміністративних судів.
Чи важливі ці кроки для судової влади? Безперечно. Чи можна було їх провести швидше і якісніше? Напевне. Але розбудова незалежної судової влади чомусь завжди підводиться під різні Концепції, аналізується з точки зору відповідності чомусь і комусь. Водночас ККД цих змін у кращі часи ледь дотягував до 50%.
Наприклад, суттєвим кроком на шляху судової реформи стало схвалення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка затверджена ще Указом Президента В.Ющенка 10.06.2006. Ця концепція ще тоді дістала загалом вельми схвальні оцінки Венеціанської комісії. У ній, нагадаю, зазначено, що українські суди ще не стали дієвим інститутом захисту прав людини через такі причини: 1) відсутність системного бачення здійснення судової реформи; 2) перевантаженість судів справами; 3) наявність багатьох перешкод для незалежності судді; 4) недостатнє фінансування судової влади; 5) неефективність системи виконання судових рішень тощо.
Погодьтесь, цей перелік питань і досі є актуальним, хоча минуло вже 15 років… З моєї точки зору, саме в цій перманентності і у відсутності виваженого, системного підходу й містяться найбільші проблеми судової реформи. Всі ми спостерігаємо, що з приходом кожного нового Президента, зі зміною влади ці проблеми тільки заглиблюються. І кожна нова влада вважає, що лише і виключно через судову реформу можна подолати ту чи іншу кризу. І справа навіть не в «інструкціях з Заходу». Бо можна оновлювати закони, вводити прогресивні судові проекти, впроваджувати штучний інтелект, залучати міжнародних експертів, як то пропонується зараз, перевіряти всіх по десять разів на доброчесність, але найважче в процесі модернізації – змінити мислення, сприйняти судову владу як владу! І в цьому ніякі міжнародні експерти нам не допоможуть”, зазначила Епель.