Мінський міський суд 9 вересня 2026 року засудив адвоката Дмитра Лаєвського до трьох років позбавлення волі за статтею 361-4 Кримінального кодексу Республіки Білорусь («сприяння екстремістській діяльності») та статтею 369-1 («дискредитація Республіки Білорусь»); одразу після оголошення вироку його взяли під варту в залі суду. Підставою обвинувачення прокуратура визначила дев’ять інтерв’ю, які Лаєвський дав сімом незалежним білоруським медіа, — і принаймні одне з них, за даними Human Rights Watch, він дав виданню Радыё Свабода ще в червні 2021 року, тоді як «екстремістським формуванням» це видання білоруська влада визнала лише в грудні 2021 року, тобто через шість місяців після інтерв’ю. Саме ця часова невідповідність — засудження за висловлювання, зроблене до того, як його адресат отримав статус «екстремістського», — і становить головну юридичну проблему цієї справи: за оцінкою адвоката Максима Знака, колишнього підзахисного Лаєвського, «за таке карати не можна: закон не має зворотної дії».
Обставини справи
Дмитро Лаєвський — адвокат, який у 2020–2021 роках захищав опозиційного політика Віктора Бабарико та адвоката Максима Знака, а раніше, у 2011–2012 роках, — правозахисника й лауреата Нобелівської премії миру Алеся Біляцького. Після винесення вироку Бабарико в липні 2021 року Лаєвського виключили зі складу Мінської міської колегії адвокатів. За версією прокуратури, підставою для нинішнього кримінального переслідування стало те, що в дев’яти інтерв’ю незалежним медіа Лаєвський «навмисно поширював неправдиву інформацію» — коментуючи, зокрема, судові процеси своїх колишніх підзахисних, обставини власного позбавлення права на адвокатську діяльність і загальне становище адвокатів, які захищають політичних в’язнів у Білорусі.
За даними Human Rights Watch, у ході судового розгляду сторона обвинувачення не подала доказів того, що будь-яке з тверджень Лаєвського в цих інтерв’ю було неправдивим.
Правозахисний центр «Вясна» визнав Дмитра Лаєвського політичним в’язнем. Human Rights Watch охарактеризувала процес як фіктивний (sham trial) і як прояв системного тиску на незалежну адвокатську спільноту Білорусі, закликавши до негайного й безумовного звільнення Лаєвського.
Правова кваліфікація
Диспозиції статей 361-4 та 369-1 Кримінального кодексу Республіки Білорусь, застосовані у вироку, є нормами білоруського, а не українського права, і оцінюються в цьому матеріалі виключно в порівняльно-правовому контексті. Республіка Білорусь не є учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не входить до Ради Європи, а тому практика Європейського суду з прав людини щодо цієї справи юрисдикційно незастосовна — наведені нижче рішення Суду наводяться суто для порівняльного аналізу меж свободи вираження поглядів адвоката, усталених у практиці держав — учасниць Конвенції.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Nikula v. Finland (заява № 31611/96, рішення від 21 березня 2002 року) визнав порушення статті 10 Конвенції в ситуації, коли національні органи притягнули адвоката до відповідальності за критику дій прокурора в межах конкретного кримінального провадження, — Суд наголосив, що адвокат користується підвищеним захистом при висловлюваннях, які стосуються конкретних процесуальних дій у конкретній справі, а не особистих якостей посадової особи, і що загроза подальшого переслідування за таку критику підриває здатність адвоката ефективно захищати клієнта. У рішенні Великої палати у справі Morice v. France (заява № 29369/10, рішення від 23 квітня 2015 року) Суд визнав непропорційним засудження адвоката за публічні критичні висловлювання в пресі щодо ходу конкретного провадження і встановив, що захист поширюється й на висловлювання адвоката поза межами зали суду — зокрема через засоби масової інформації, — коли йдеться про судження оцінного характеру з достатньою фактичною основою, а не про факти, істинність яких потребує доведення.
Норма-орієнтир для оцінки самого механізму переслідування Лаєвського — не кримінально-правова кваліфікація конкретного діяння, а закріплений у пункті 18 Основних принципів ООН щодо ролі юристів 1990 року (документ рекомендаційного характеру, схвалений VIII Конгресом ООН із попередження злочинності) принцип: «юристи не повинні ототожнюватися з їхніми клієнтами чи інтересами клієнтів унаслідок виконання ними своїх професійних функцій». Пункт 16 того самого документа передбачає, що юристи не повинні зазнавати переслідування чи санкцій за дії, вчинені відповідно до визнаних професійних обов’язків. Саме цей принцип, за оцінкою Human Rights Watch, і був порушений: коментарі Лаєвського щодо справ його колишніх підзахисних та щодо власного статусу стали підставою для його ототожнення з позицією цих клієнтів і, зрештою, для кримінального переслідування.
Значення справи для української адвокатури
Справа Лаєвського є показовим прикладом того, як публічні коментарі адвоката щодо процесів його підзахисних — діяльність, яка за міжнародними стандартами прямо віднесена до професійних функцій захисника, а не до особистої політичної позиції, — можуть бути криміналізовані як «екстремізм» чи «дискредитація держави». Для української адвокатської спільноти це актуалізує те саме питання, яке протягом останнього року предметно обговорювалося в контексті законопроєкту № 11279 про адміністративну відповідальність за публічне ототожнення адвоката з клієнтом, — розмежування між захистом адвоката від такого ототожнення як гарантії незалежності професії і небезпекою того, що сама публічна активність захисника щодо справи клієнта стане самостійною підставою для тиску на нього. Білоруський випадок — крайня форма саме цього ризику, доведена до кримінального переслідування.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Ототожнення адвоката з клієнтом — це не лише порушення українського законодавства. Це загроза самому існуванню незалежної адвокатури — те саме порушення принципу неототожнення адвоката з клієнтом, яке лежить в основі білоруського вироку, розглянуте в українському контексті.
- За публічне ототожнення адвокатів з клієнтами будуть штрафувати — український законопроєкт № 11279, що посилається на той самий пункт 18 Основних принципів ООН щодо ролі юристів, застосований у цьому матеріалі.
- Наклеп: невиправдане та непропорційне втручання в право на свободу вираження поглядів порушує Конвенцію — практика ЄСПЛ щодо непропорційності переслідування за публічні висловлювання, застосована Судом у справі проти ЗМІ за тим самим принципом, який в рішеннях Nikula і Morice поширено на адвокатів.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.