ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо можливості накладення арешту на кошти заробітної плати боржника, розміщені на банківському рахунку, визначивши, що не може бути накладений арешт на кошти, що становлять заробітну плату боржника, після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами й на всі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Водночас на кошти, які перебувають на рахунках та які не є коштами, що становлять заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.
У разі коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника – фізичної особи, що перебувають на рахунку боржника та є його заробітною платою, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку чи заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат, на бездіяльність приватного виконавця виконавчого
округу Донецької області Літвиненка О.В. за касаційною скаргою Літвиненка О.В. на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року та
постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, і прийняла
постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Донецької області знаходяться виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт» грошових коштів за виконавчим листом, виданим Оболонським районним судом міста Києва від 24 травня 2013 року, та виконавчим листом, виданим Корабельним районним судом міста Миколаєва від 15 травня 2015 року. Виконавчі провадження об’єднані у зведене виконавче провадження.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області від 06 лютого 2019 року та 16 березня 2020 року звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1, які він отримує у ПАТ «Донецькоблгаз», шляхом здійснення відрахувань із доходів боржника у розмірі 20 % до повного погашення загальної суми боргу.
У АТ «Державний ощадний банк України» за заявою ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок фізичної особи в гривні для зарахування заробітної плати. На цей рахунок клієнту надходить виключно заробітна плата.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка О. В. від 24 лютого 2020 року у виконавчому провадженні накладено
арешт на грошові кошти боржника, які знаходяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження.
Відповідно до довідки ПАТ «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» від 22 червня 2020 року на підставі виконавчих проваджень із заробітної плати ОСОБА_1 щомісячно проводяться утримання в розмірі 20 % заробітної плати, і лише після проведення утримань на зазначений картковий рахунок ОСОБА_1 перераховується заробітна плата.
23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Донецької області із заявою про скасування арешту коштів заробітної плати, що знаходяться на даному рахунку, однак приватний виконавець у задоволенні заяви відмовив.
ОСОБА_1 зазначає, що своєю бездіяльністю приватний виконавець порушує його право на оплату праці та позбавляє засобів до існування.
ОЦІНКА СУДУ
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року No 1404-VIII (далі – Закон No 1404-VIII, у редакції, чинній на час
виникнення спірних правовідносин) визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець
виносить постанову.
Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону No 1404-VIII визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об’єкт, на який може бути
звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке
стягнення відсутністю інших коштів та/або об’єктів для стягнення, видами
боргових зобов’язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями, з якими
боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку
відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про
здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції).
З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після
здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений
законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для
боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.
Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.
Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону No 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону
накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної
статті.
Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої
статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов’язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону No 1404-VIII зобов’язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або
заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.
Разом з тим, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 та 24 лютого 2021 року у справах No 756/1927/16-ц (провадження No 61-10611св20), No 756/1927/15-ц (провадження No 61-14725св20), від 01 вересня 2021 року у справі No 711/4732/16-ц (провадження No 61-3203св21), суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зняття арешту із зазначених коштів, оскільки вони переказані платником боржнику і з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів, тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу.
Такий висновок суду є помилковим з огляду на висновки, що висловлені у цій постанові. Крім того, порядок здійснення виконавчого провадження визначається не змістом правовідносин між банком та боржником, а положеннями спеціального законодавства, що регулює таке провадження та процедури і обсяги стягнення боргу у виконавчому провадженні, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити у цій частині від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначених у пункті 82 цієї постанови.
ОСОБА_1 надав приватному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є його заробітною платою, яка розміщена на рахунку призначеному для зарахування заробітної плати, однак приватний виконавець в порушення пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону No 1404-VIII
арешту з грошових коштів не зняв.
При цьому державний виконавець у касаційній скарзі не посилається і судами не було встановлено, що на підставі матеріалів виконавчого провадження та звітів,
повідомлень банку про здійснені банківські операції за зазначеним боржником
рахунком було перевірено та встановлено, що зазначені суми не є заробітною
платою. Залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання ОСОБА_1 будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела та порушує його право на отримання винагороди за працю.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали бездіяльність державного виконавця незаконною та задовольнили скаргу позивача.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 20 квітня 2022 року у справі No 756/8815/20 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728588.