Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він за місцем свого
проживання, володіючи газовим пістолетом, маючи дозвіл на право його носіння та зберігання, умисно видалив з каналу ствола захисний елемент, внаслідок чого цей газовий пістолет, набув властивостей вогнепальної зброї та став придатним
до стрільби. ОСОБА_1 у подальшому зберігав цю зброю у металевому ящику за місцем свого проживання до моменту виявлення під час обшуку у домоволодіння ОСОБА_1.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав ОСОБА_1
винуватим та засудив за ч. 1 ст. 263 КК. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд цей вирок скасував, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 1 ст. 263 КК закрив на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК.
У касаційній скарзі прокурор вважає безпідставним визнання окремих доказів
недопустимими, оскільки вилучений пістолет є ручною вогнепальною зброєю, на зберігання якої ОСОБА_1 дозволу не мав, тобто на момент вилучення був
предметом, які вилучені законом з обігу, а тому не вважався тимчасово вилученим майном і не потребував обов’язкового накладення на нього арешту слідчим суддею.
Позиція ККС: скасовано вирок апеляційного суду і призначено новий розгляд у цьому ж суді.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС погодилася з доводами касаційної скарги щодо безпідставного визнання недопустимими доказами у кримінальному провадженні через відсутність ухвали слідчого судді про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Як встановлено висновком судової експертизи зброї, пістолет, вилучений в ОСОБА_1, є ручною вогнепальною зброєю, придатною до стрільби, у тому числі,
штатними патронами до бойової зброї.
Зважаючи на те, що вилучений в ОСОБА_1 пістолет згідно з висновком експертизи є ручною вогнепальною зброєю, а при проведенні обшуку ОСОБА_1 не мав дозволу на зберігання вогнепальної зброї, тобто у цьому конкретному випадку вилучений пістолет належав саме до предметів, які вилучені законом з обігу , а тому він не міг вважатися тимчасово вилученим майном і не потребував обов’язкового накладення на нього арешту слідчим суддею. Отже, зважаючи на те, що арешт майна є одним із заходів забезпечення збереження речових доказів, тому не накладення арешту на майно не тягне за собою наслідків у вигляді визнання доказів недопустимими.
Детальніше з текстом постанови ВС від 27.09.2022 у справі No 233/5393/20 провадження No 51-5495км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517271.