21 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» (далі – ТДВ «Полтавтрансбуд») про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.
Суд установив, що позивачу клала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру в новобудові, згодом написала листа про його розірвання забудовнику, але відповіді не отримала і продовжила сплачувати кошти згідно з договором. Після того як забудовник повідомив листом про припинення договору з ініціативи покупця, позивач направляла листи про відмову від розірвання договору, сплатила всю суму за квартиру, тому вважала договір чинним і дійсним.
Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову.
Верховний Суд рішення судів скасував у частині відмови в позові про визнання недійсним п. 4.8 договору,відповідно до якого в разі розірвання договору з ініціативи покупця продавець повертає покупцеві суму здійснених ним платежів, зменшену на 25 % і визнав недійсним цей пункт у частині « зменшену на 25 % »; у задоволенні решти вимог відмовив з огляду на таке.
За своєю суттю неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). Законодавець пов’язує її стягнення саме з порушенням зобов’язання. Тому недопустимо встановлювати неустойку (штраф чи пеню) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.
У справі, що переглядалася,встановлено, що у пункті 4.8 договору фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем (фразу зменшену на 25 % »), що суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору, а часткова недійсність пункту 4.8 договору в частині встановлення штрафу не має наслідком недійсності інших частин правочину.
Щодо інших позовних вимог Верховний Суд навів практику, в якій застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). З укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права).
Слід розмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у статті 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію, як відновлення чинності правочину.
Оскільки позивач відмовилася від договору, який припинений внаслідок односторонньої відмови покупця, та не довела підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні цих позовних вимог, а часткова недійсність пункту 4.8 договору не зумовлює визнання його чинним (діючим, неприпиненим).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі No 552/6997/19 (провадження No 61-1280св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96484121