Вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, що були здійснені, ухвалені прокурором, який є процесуальним керівником, із порушенням строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, суд повинен урахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій та ухвалених рішень.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: ВАКС визнав ОСОБА_1 винуватим і засудив за ч. 3 ст. 369-2.
АП ВАКС закрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв’язку з його відмовою від апеляційної скарги. Змінила вирок суду, виключивши
посилання на вимагання як кваліфікуючу ознаку одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, перекваліфікувала дії ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 369-2 КК.
ВС скасував ухвалу АП ВАКС і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
АП ВАКС змінила вирок та виключила з його мотивувальної частини посилання суду як на докази: на протокол невідкладного обшуку; речові докази – ідентифіковані гроші в сумі 200 дол. США номіналом по 100 дол. кожна; протокол
огляду мобільного телефону ОСОБА_3; протоколи огляду грошей. Змінила правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 369-2 КК. У решті вирок залишила без зміни.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що у кримінальному провадженні прокурор не виконав приписів ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ч. 5 ст. 216 КПК, а саме після
внесення відомостей до ЄРДР невідкладно, але не пізніше наступного дня після
початку кримінального провадження не передав наявних у нього матеріалів
до належного органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності, натомість на початковому етапі розслідування самостійно ініціював, призначив і доручив проведення НСРД, що призвело до недопустимості доказів, отриманих за результатами цих слідчих дій.
Також захисник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції допустив
суперечність у своїх висновках, оскільки через порушення правил підслідності
визнав недопустимими докази, отримані слідчими ДБР, поряд із цим ствердив
про те, що прокурор прокуратури області (не Спеціалізованої антикорупційної
прокуратури) у кримінальному провадженні (належним органом досудового
розслідування у якому є НАБУ), діяв у межах наданих йому повноважень.
Підстави розгляду кримінального провадження судовою палатою ККС:
необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС, щодо вирішення питання про допустимість доказів, отриманих з порушенням вимог ч. 7 ст. 214 КПК.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: судова палата ККС вважає, що в ситуаціях, які є подібними до обставин цього кримінального провадження, де прокурор, порушивши вимоги ч. 7 ст. 214 КПК (у редакції, що була чинною на час вчинення прокурором відповідних процесуальних дій), не передав з дотриманням правил
підслідності наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування не пізніше наступного дня після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, оцінку допустимості доказів, отриманих правоохоронними органами в період до передачі належному органу досудового розслідування, необхідно здійснювати у світлі критеріїв, які визначають тривалість такого періоду, обсяг і характер процесуальних дій, які проводилися в цей період, інші доречні обставини цього кримінального провадження, що дозволяють зробити висновок про «вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання».
У цьому кримінальному провадженні прокурор вніс відомості про кримінальне
правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 за фактом вимагання в нього неправомірної вигоди в сумі 6 000 доларів США з боку депутата ОДА ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК. У цей же день було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні, а також постановою прокурора у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій.
03.04.2019 прокурор направив до апеляційного суду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, а 04.09.2019 прокурор доручив проведення НСРД УЗЕ в Київській області ДЗЕ НПУ.
05.04.2019 прокурор ухвалив рішення у формі постанови про проведення щодо ОСОБА_1 НСРД у формі спеціального слідчого експерименту – контролю за вчиненням злочину, проведення якого керівник прокуратури Київської області
доручив співробітникам УЗЕ в Київській області ДЗЕ НП.
Отже, у період з 02.04.2019 по 05.04.2019 в цьому кримінальному провадженні на початковому етапі досудового обслідування прокурором, який є процесуальним
керівником, здійснено процесуальні дії та прийнято рішення, які належать до повноважень прокурора за законом: розпочато досудове розслідування (п. 1 ч. 2
ст. 36 КПК), визначено групу прокурорів (ч. 1 ст. 37 КПК), доручено проведення
негласних слідчих (розшукових) дій відповідному оперативному підрозділу (п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК), подано до слідчого судді клопотання про проведення НСРД (п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК), прийнято рішення про здійснення контролю за вчиненням злочину, яке є виключним повноваженням прокурора (ч. 7 ст. 271 КПК).
Оцінюючи ці дії, колегія суддів АП ВАКС, правильно звернула увагу на специфіку корупційних злочинів та особливості здійснення досудового розслідування в таких злочинах, які пов’язані з недопущенням затримки у фіксації відомостей про злочин, терміновістю реагування на збір доказів, перевірку відсутності провокації, підтвердження отриманих відомостей щодо статусу депутата ОДА ОСОБА_1 та залучення співробітників правоохоронного органу до злочину в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення
комплексу НСРД.
У свою чергу судова палата ККС також звертає увагу на те, що в цьому кримінальному провадженні затримка з передачею прокурором матеріалів
досудового розслідування до органу досудового розслідування становила лише
кілька днів, водночас ця затримка дійсно була пов’язана з нагальною необхідністю вжиття невідкладних заходів щодо документування злочину, який вчинявся. Обсяг і характер здійснених у цей період прокурором дій та прийнятих процесуальних рішень не указує на те, що в цьому випадку процедурні недоліки мають свавільний характер. Навпаки, попри певну затримку з передачею матеріалів досудового розслідування до органу досудового розслідування, інші вимоги КПК щодо відповідних процедур було дотримано, у тому числі було забезпечено належний судовий контроль за проведенням НСРД.
Таким чином, судова палата ККС доходить висновку, що в цьому кримінальному провадженні процесуальні порушення в частині недотримання строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування не є такими, що тягнуть недопустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і рішень
прокурора на початковому етапі досудового розслідування в період з 02 .04.2019
до 05.04.2019.
Висновок: вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, що були здійснені, прийняті прокурором, який є процесуальним керівником, з порушенням строку передачі
матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, суд повинен врахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій і прийнятих рішень. Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора.
У провадженні висловлено окрему думку.
Детальніше з текстом постанови Третьої судової палати ККС ВС від 21.11.2022 у справі No 991/492/19 (провадження No 51-491кмп21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107805010.
Окрема думка – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706662.