Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 березня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022035590000284, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 130 годин.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 19 жовтня 2022 року близько 10 години 50 хвилин, перебуваючи на вул. Степана Бандери (раніше вул. Кузнєцова) у м. Ківерці Волинської області, біля будівлі Ківерцівського районного суду Волинської області, діючи умисно, під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, наніс не менше трьох ударів кулаками рук в ділянку голови та обличчя свого рідного брата ОСОБА_7 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді крововиливу та дрібних ранок під слизовою оболонкою верхньої губи справа, слабковиражених внутрішньо-шкірних крововиливів в потиличній ділянці та в лівій скронево-тім`яній ділянці голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 07 липня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , зазначаючи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять фактичних даних про отримання потерпілим легких тілесних ушкоджень у день коли відбулась подія кримінального правопорушення.
У той же час, акцентує увагу на тому, що місцевий суд не звернув уваги на наявність іншого кримінального провадження, відкритого за фактом нанесення йому потерпілим ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. На думку засудженого, ця обставина підтверджує його версію про перебування у стані необхідної оборони.
Крім цього, засуджений ОСОБА_6 стверджує, що слідчий експеримент є недопустимим доказом, оскільки був проведений не на місці події.
Також, вважає, що місцевий суд порушив його право на захист, оскільки безпідставно задовольнив клопотання прокурора про відвід його захисника ОСОБА_8 .
В свою чергу апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не надав вмотивованих відповідей на усі доводи його апеляційної скарги та постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 підтримав доводи, наведені в касаційній скарзі, та просив скасувати згадані судові рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни як законні, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 – 414 цього Кодексу.
Фактичні обставини даного кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, перевірявся апеляційним судом, який не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку.
Суди, оцінивши докази у справі як окремо так і в їх сукупності, дійшли переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення доведене, його діям надано правильну юридичну оцінку, а вчинене ним слід кваліфікувати як умисне легке тілесне ушкодження.
При цьому суди обґрунтовано відхилили версію обвинуваченого, згідно з якою він захищався від нападу потерпілого ОСОБА_7 і саме тому його дії підпадали під ознаки необхідної оборони.
Так, за приписами ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Із фактичних обставин, установлених судом першої інстанції, вбачається, що 19 жовтня 2022 року близько 10 години 50 хвилин, ОСОБА_6 приїхав у судове засідання до Ківерцівського районного суду Волинської області. Там, біля приміщення суду, побачив свого рідного брата ОСОБА_7 , з яким у нього протягом тривалого часу були неприязні відносини. В подальшому ОСОБА_6 почав бійку із ОСОБА_7 , під час якої біг за потерпілим та наносив йому удари, а останній намагався уникнути конфлікту. В наслідок протиправних дій ОСОБА_6 ОСОБА_7 було нанесено не менше трьох ударів кулаками в голову.
Описана свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 поведінка потерпілого ОСОБА_7 , який намагався уникнути конфлікту, ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не доводять наявності факту суспільно небезпечного посягання, яке б створювало реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю ОСОБА_6 , що у свою чергу могло викликати у засудженого невідкладну необхідність завдати своєму рідному брату легкі тілесні ушкодження. Також ця обставина підтверджується відеозаписом з камер спостереження Ківерцівського районного суду Волинської області, на якому зафіксовано як саме ОСОБА_6 наздоганяє та наносить хаотичні удари ОСОБА_7 .
Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 був ініціатором конфлікту і перший почав наносити удари, що давало привід обвинуваченому розцінювати такі дії як напад, свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження не знайшли, а сам ОСОБА_6 не зміг пояснити з якою метою підійшов до брата, з яким перебуває у неприязних стосунках та не спілкується з 2005 року, та для чого намагався наздогнати потерпілого, завдаючи йому при цьому ударів.
З огляду на викладене місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у обвинуваченого прямого умислу на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Установлені судом фактичні обставини свідчать? що засуджений вчинив діяння в обстановці, яка не має ознак необхідної оборони, що зумовлює кримінально-правову оцінку вчиненого ним на загальних підставах.
У своїй касаційній скарзі засуджений стверджує, що суд залишив поза увагою його аргументи про наявність іншого кримінального провадження, відкритого за фактом нанесення ОСОБА_7 йому тілесних ушкоджень.
Слід зазначити, що лише наявність кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за відсутності ухваленого обвинувального вироку суду, не є безумовною підставою оцінювати дії останнього як такі, що мали протиправний характер і у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 їх слід було оцінювати як суспільно небезпечне посягання, тобто один із ключовихкритеріїв визначення правомірності необхідної оборони.
Таким чином, доводи засудженого в касаційній скарзі про наявність в його діях ознак необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Що стосується аргументів ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не доведено факт отримання потерпілим легких тілесних ушкоджень у день події кримінального правопорушення, то вони є голослівними, оскільки у своєму вироку місцевий суд дослідив та надав належну оцінку висновку судово-медичної експертизи № 495 від 20 жовтня 2022 року з якого вбачається, що при медичному обстеженні ОСОБА_7 виявлені описані вище тілесні ушкодження. Даних про те, що потерпілий отримав їх під час інших подій, в інший час чи в іншому місці, матеріали справи не містять.
Так само спростовуються й доводи сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, оскільки відповідна слідча дія проводилась не на місці події.
Положення ст. 240 КПК України не вимагають від слідчого проводити слідчий експеримент виключно на місці події злочину. Відповідні слідчі дії у цього кримінальному провадженні були проведені за участю потерпілого з метою відтворення механізму, характеру та способу спричинення йому тілесних ушкоджень, що можливо відтворити не прив`язуючись до місця скоєння кримінального правопорушення.
Така позиція узгоджується із практикою Касаційного кримінальногосуду у складі Верховного Суду, що викладена у постановах від 14 липня 2022 року (справа № 607/12407/16-к, провадження № 51-5986км20) та від 27 лютого 2023 року (справа № 200/9992/16-к, провадження № 51-1866км22).
У своїй касаційній скарзі засуджений також наводить доводи пропорушення його права на захист через задоволення клопотання прокурора про відвід захисника ОСОБА_8 , які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і з висновками якого погоджується й Верховний Суд.
Зокрема колегія суддів апеляційного суду вказала, що оскільки адвокат ОСОБА_8 в ході досудового розслідування цього кримінального провадження набула процесуального статусу свідка (як очевидець події), то ця обставина унеможливила її участь у цьому кримінальному провадженні як захисника обвинуваченого.
У той же час, місцевий суд забезпечив ОСОБА_6 реалізацію його права на захист шляхом призначення останньому захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Волинській області.
Такі обставини свідчать про те, що вищенаведені аргументи касаційної скарги засудженого про допущені порушення його права є неспроможними.
У ході касаційного перегляду судових рішень колегія суддів Верховного Суду встановила, що суд апеляційної інстанції переглянув оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, перевірив усі аргументи апеляційної скарги обвинуваченого й навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, з яких залишив скаргу без задоволення, а тому оскаржувана ухвала узгоджується із вимогам статей 370, 419 КПК України.
Наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке було б безумовною підставою для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.
За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 березня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 липня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 14.03.2024 у справі №158/2468/22 (провадження № 51-4709км23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/117757890
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.