Коли сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї власника цього майна?

10 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника у справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні
власністю шляхом виселення.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, а також земельної ділянки для їх обслуговування на підставі договорів дарування від 11 серпня 2021 року, укладених з її чоловіком. У зазначеному будинку зареєстровані та проживають позивач, її чоловік, а також батьки її чоловіка – відповідачі у справі. Відповідачі є пенсіонерами, проживають без реєстрації в спірному будинку з моменту закінчення у 1995 році його будівництва, сплачують за комунальні послуги.

Спірний будинок має два поверхи та побудований на два входи та виходи. На час розгляду справи відповідачі проживають в літній кухні, яка розташована на подвір’ї домоволодіння.

Житловий будинок на АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності сину відповідачів ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 11 липня 2022 року.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду судові рішення залишено без змін з огляду на таке.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно з частинами четвертою та п’ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених
законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Права членів сім’ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім’ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Встановивши, що відповідачі є батьками чоловіка позивача, живуть у спірному домоволодінні з моменту закінчення його будівництва, при цьому брали безпосередню участь у його будівництві, а попередній власник домоволодіння (чоловік позивача) не оспорював права відповідачів (його батьків) на користування належним йому житлом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні її власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Виселення відповідачів, які є особами похилого віку, побудували спірне домоволодіння, проживають у ньому понад 20 років, сприймають його як єдине
житло, не мають іншого житла, придатного для проживання, сплачують плату за
житлово-комунальні послуги та загалом характеризуються позитивно за місцем
свого проживання, становите надмірний тягар для них та за обставин цієї
справи є непропорційним у контексті принципів статті 8 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод.

Суди правильно врахували, що позивач, укладаючи у серпні 2021 року зі своїм чоловіком безоплатний договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, знала про проживання в ньому відповідачів – батьків її чоловіка, які є людьми похилого віку, побудували спірне житло та проживають у ньому тривалий час, а тому могла передбачити наявне щодо цього нерухомого майна обтяження, зокрема права батьків чоловіка на проживання у домоволодінні.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 723/983/22 (провадження № 61-4065св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/110849689.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.