Неможливість виділення частки квартири та неприязні стосунки не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частку

21 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Орган опіки та піклування Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області, про припинення права власності на 1/3 частку квартири, стягнення грошової компенсації її вартості, визнання права власності на 1/3 частку квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою.

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником 2/3 частки квартири, власником іншої 1/3 частки квартири – ОСОБА_2. ОСОБА_1 проживає у квартирі разом із неповнолітньою дитиною, між сторонами у справі склалися неприязні стосунки щодо порядку користування спільною квартирою, яку за висновком експертизи поділити неможливо.

Місцевий суд відмовив у позові ОСОБА_1, задовольнив зустрічний позов,
встановивши певний порядок користування квартирою.

Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду, задовольнив позов ОСОБА_1,
припинив право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири, стягнувши на його користь з ОСОБА_1 грошову компенсацію за припинену частку в спірному майні, та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовив.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення місцевого суду з огляду на таке.

Припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть
істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім’ї буде перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім’ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав та інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Суд першої інстанції врахував, що припинення права власності на належну
ОСОБА_2 частку у спірній квартирі нанесе істотної шкоди останній, оскільки у цьому випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників. Припинення права власності на частку завдасть істотної шкоди, враховуючи реєстрацію і відсутність іншого житла у неповнолітньої дитини ОСОБА_2. Разом із цим запропонований ОСОБА_2 порядок користування спірною квартирою з урахуванням жилої площі спірної квартири та її планування не суперечитиме належним сторонам часткам і встановлення співвласникам порядку користування житлом з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє права спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об’єкт самостійної власності кожного з них.

Апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_2 добровільно погіршила свої житлові умови, оскільки під час судового розгляду за власним бажанням припинила своє право власності на житловий будинок шляхом його безоплатного відчуження на користь іншої особи. Разом із цим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відчуження ОСОБА_2 належного їй на праві власності майна, яке не є спірним, не суперечить нормам ЦК України, обставини такого відчуження не є предметом дослідження судом у цій справі, а істотність порушеного права у зв’язку з позбавленням права власності на майно не пов’язана з наявністю у неї іншого житла.

Неможливість виділення частки квартири в натурі в окреме жиле приміщення
та неприязні стосунки між співвласниками не є безумовними підставами для
примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй 1/3 частку спірної квартири відповідатиме принципу пропорційності переслідуваній меті у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Верховний Суд звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_2 як власника 1/3 частки спірного майна захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції встановив, що припинення права власності на належну
ОСОБА_2 частку у спірній квартирі завдасть істотної шкоди останній, оскільки у цьому випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири.

Верховний Суд констатував, що належна ОСОБА_2 частка у спірному майні (1/3) не є незначною. У натурі така частка не може бути в иділена, проте можливо
співвласникам майна визначити порядок його користування, оскільки квартира
складається із двох ізольованих кімнат, розмір яких відповідає часткам сторін. Тобто спільне користування є можливим.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі No 736/659/19 (провадження No 61-4489св21 ) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98548203