Обставини справи
Справа стосувалася тверджень заявниці про те, що реакція органів влади на насильницький напад на неї з мотивів гомофобії була неналежною. На заявницю 13 січня 2010 року було вчинено напад у нічному клубі м.Загреба після того, як вона відмовила на залицяння чоловіка з мотивів своєї приналежності до представників ЛГБТ-спільноти. Заявниця отримала численні ушкодження по всьому тілу й потребувала лікування.
Нападника було визнано винним у рамках провадження у справі про адміністративне правопорушення за порушення правопорядку разом із призначенням покарання у вигляді 300 хорватських кун (приблизно 40 євро).
Заявниця, яка не була повідомлена про це провадження, подала кримінальну заяву проти нападника до прокуратури,вказуючи, що стала жертвою насильства на ґрунті ненависті та дискримінації.
Державна прокуратура відкрила кримінальне провадження, проте зрештою відхилила кримінальну скаргу заявниці в липні 2011 року, оскільки нападника вже було обвинувачено в рамках провадження у справах про адміністративні правопорушення, а кримінальне провадження становитиме подвійне притягнення до відповідальності. Національні суди підтримали це рішення.
Посилаючись на статтю 3 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, заявниця скаржилася, що офіційна відповідь на напад на неї, а саме провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховувала елемента ненависті та призвела до безкарності її нападника. Заявниця також указувала на порушення статті 13 Конвенції.
Оцінка Суду
Статті 3 та 14 Конвенції
ЄСПЛ нагадав, що згідно з Конвенцією держави мають обов’язок вживати всіх розумних заходів під час розслідування випадків насильства для встановлення того,чи мала місце в таких діях дискримінація. Цей обов’язок також включає в себе ідентифікацію, і якщо доцільно, належне покарання винних у насильстві осіб.
Таких вимог Конвенції не було дотримано в цій справі, оскільки в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення судом не було розглянуто елемента ненависті у вчиненні цього правопорушення.
Окрім того, нападникові було призначено мізерний штраф у розмірі 40 євро, який був непропорційним тяжкості/серйозності нападу.
Навіть із точки зору національного законодавства поліція, яка з самого початку знала, що чоловік вчинив напад на заявницю, коли вона повідомила йому про свою сексуальну орієнтацію, була зобов’язана повідомити компетентну прокуратуру, проте не зробила цього.
Загалом ЄСПЛ визнав, що реагування на напад шляхом провадження у справі про адміністративне правопорушення продемонструвало, що держава не зобов’язана за Конвенцією забезпечувати недопущення насильства на ґрунті гомофобії; справді,така відповідь сприяла відчуттю безкарності насильницьких дій на ґрунті ненависті.
ЄСПЛ відзначив позицію національних органів влади про те, що остаточне засудження нападника в рамках провадження у справі про адміністративне правопорушення створило формальну перешкоду для його кримінального переслідування,та аргумент Уряду про те, що у зв’язку із цим незастосування ефективних кримінально-правових механізмів було виправдано.
Однак органи влади самі створили таку ситуацію шляхом порушення необов’язкового та неефективного провадження у справі про адміністративне правопорушення, що підриває можливість належного застосування на практиці відповідних положень та вимог національного кримінального права.
ЄСПЛ нагадав, що принцип правової визначеності в кримінальних справах не є абсолютним. Пункт 2 статті 4 Протоколу No7 до Конвенції (право не бути покараним або притягнутим до суду двічі) прямо дозволяє Договірним державам поновлювати провадження у справі на шкоду обвинуваченому, якщо,зокрема,було виявлено суттєвий недолік у провадженні.
У справі заявника ЄСПЛ встановив, що як нерозслідування мотивів ненависті,що були покладені в основу нападу із застосуванням насильства, так і невзяття до уваги таких мотивів під час призначення нападнику покарання становило «суттєві недоліки» у провадженні в розумінні пункту 2 статті 4 Протоколу No7 до Конвенції.
ЄСПЛ також відзначив, що національні органи могли б виправити цю ситуацію, наприклад, шляхом припинення чи скасування недійсного провадження у справі про адміністративне правопорушення, визнання недійсним наслідків цього розгляду та повторний розгляд справи.
У підсумку ЄСПЛ визнав, що,порушуючи неефективне провадження у справі про адміністративне правопорушення та помилково припинивши кримінальне провадження з формальних підстав, національні органи влади ефективно та належно не виконали свого процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції разом зі статтею 14 Конвенції.
Зважаючи на ці висновки, ЄСПЛ зазначив, що окремих питань за статтею 13 Конвенції не виникає.
Висновок
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) разом зі статтею 14 Конвенції (заборона дискримінації).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 14 січня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.