09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа — орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав.
Суди встановили, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з жовтня 2010 року, який у вересні 2013 року було розірвано судовим рішенням. У грудні 2010 року народилася ОСОБА_3, батьками якої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Дитина проживає разом з батьком. Мати проживає в іншому населеному пункті.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав від 18 грудня 2015 року орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що вона ухилялася від виховання та утримання дитини.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач злісно ухиляється від своїх батьківських обов’язків щодо виховання й матеріального утримання своєї дитини, не забезпечує її законних прав на нормальні умови життя. При цьому орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що позивач не довів злісного ухилення матері від участі у вихованні своєї дочки, зокрема, мати по можливості проводить дозвілля з дитиною, спілкується з нею засобами електронного зв’язку, піклується про її культурний та духовний розвиток.
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції та звернув увагу на таке.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке
спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина
друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав,
якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Тлумачення змісту статті 164 СК України дає змогу дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний
розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі,
необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею
загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.
У частинах п’ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання
дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Проте суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, адже такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. При цьому, позивач не довів, які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення нею від виконання свого обовязку щодо виховання дитини, які фактичні обставини впливають на виконання матірю своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним
урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини. У матеріалах
справи відсутні докази для встановлення, чи буде застосування такого
крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, відповідати якнайкращим
інтересам дитини.
Верховний Суд зазначив, що нестабільна участь матері в житті дочки спричинена конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на відстані від дитини. Фізична неможливість спілкування матері з донькою через проживання на відстані один від одного не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між ними.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №755/17233/16 (провадження № 61-7070св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122220868.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.