Обставини справи та національного провадження
Перші роки свого життя С провів з матір’ю А, і, як зазначив районний суд, протягом цього часу між ними існували тісні та близькі стосунки «мати-дитина». За клопотанням А у січні 1997 року її сестру B, яка була самотньою і не мала
власних дітей, було призначено додатковим опікуном C з огляду на тривалу
нестабільність життя А на той час, її статус матері-одиначки та необхідність
піклування про трьох дітей дошкільного віку. У клопотанні було зазначено, що питання усиновлення також розглядалося сестрами, але на той момент воно було визнано неможливим. Пізніше під час розгляду справи про усиновлення А
заявила, що вона ніколи не думала, що С буде усиновлений її сестрою.
C приєднався до родини B у 1996 році, коли йому було трохи більше трьох років, і залишався там до 2016 року, коли почав жити самостійно. A, яка мала одноосібну опіку над своїм сином до 1997 року, залишилася його опікуном, а B
була його додатковим опікуном. Суд першої інстанції, що розглядав справу,
зазначив, що стосунки між А та С не переривалися жодного разу, поки він був неповнолітнім, та описав їх як добрі та теплі.
У грудні 2018 року B подала до районного суду заяву про надання дозволу на усиновлення нею свого племінника C.
Справа розглядалася на основі Закону про усиновлення. Відповідно до положень його статті 4 для того, щоб усиновити повнолітню особу, мала бути
виконана принаймні одна з таких умов: особа, яку збиралися усиновити, під час
свого неповноліття мала виховуватися майбутнім усиновлювачем, або між такою особою, коли вона була ще неповнолітньою, та майбутнім усиновлювачем мали іншим чином встановитися стосунки, подібні до стосунків між дитиною та батьком / матір’ю.
Під час розгляду цієї справи окружний суд вислухав свідчення В та А, С та його батька D, та інших свідків, зокрема тих, що свідчили на користь А. А заявила своє заперечення проти усиновлення. Вона стверджувала, що законодавчі передумови для усиновлення не були задоволені, враховуючи те, що вона продовжувала виконувати роль матері до досягнення її сином повноліття. Вона стверджувала, що справжньою мотивацією для усиновлення були спадщина та оподаткування. Окружний суд ухвалив своє рішення 9 березня 2021 року. На основі отриманих свідчень і наданих йому документальних доказів він вирішив надати дозвіл на усиновлення.
Апеляційний суд відхилив подану А апеляційну скаргу 5 листопада 2021 року без її розгляду по суті. Цей суд вирішив, що з формулювань відповідних положень
Закону про усиновлення було зрозуміло, що мати / батько повнолітньої особи не є стороною у справі щодо усиновлення та не має права оскаржити рішення щодо
усиновлення.
А звернулася до Верховного суду Фінляндії за наданням дозволу на оскарження вищезазначеного рішення. На час підготовки консультативного висновку справа перебувала на розгляді цього суду.
Посилаючись на судову практику ЄСПЛ щодо значення терміну «сімейне життя» в контексті статті 8 Конвенції, зокрема на те, що сімейні зв’язки між дорослими та їхніми батьками чи братами і сестрами не підпадають під сферу застосування цього терміну, якщо тільки не існують додаткові чинники залежності, Верховний суд заявив, що під час провадження навіть не стверджувалося, що між C і B або C і A існує якась конкретна залежність. Тому він вважав, що це питання не слід розглядати з точки зору сімейного життя. Однак він вважав, що з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ щодо захисту приватного життя, це питання, можливо, слід оцінювати з цієї точки зору.
Верховний суд вважав, що практика ЄСПЛ чітко не визначає, яке значення слід надавати обставинам, пов’язаним із захистом приватного та сімейного життя біологічних батьків у такому питанні. Якщо Конвенція вимагала, щоб розгляд справи в національному суді включав оцінювання інтересів приватного життя B і C порівняно з інтересами A, Верховному суду було незрозуміло, яке значення слід надавати останнім та які процесуальні вимоги випливають з прав, гарантованих Конвенцією.
У запиті про надання консультативного висновку Верховний суд Фінляндії поставив Суду такі питання:
- «1) Чи слід Конвенцію з прав людини тлумачити таким чином, що захист (прав) біологічного батька / матері, зазначених у статті 8 Конвенції, поширюється на судовий розгляд щодо надання дозволу на усиновлення повнолітньої дитини загалом, і особливо в обставинах цієї справи?
- 2) Якщо відповідь на запитання, поставлене вище, є ствердною, чи слід статті 6 і 8 Конвенції тлумачити таким чином, що біологічний батько / мати повнолітньої дитини повинен у всіх випадках, або особливо за обставин цієї справи, бути заслуханим під час розгляду справи про надання дозволу на усиновлення?
- 3) Якщо відповідь на запитання, поставлені вище, є ствердною, чи слід статті 6 і 8 Конвенції тлумачити таким чином, що біологічному батькові / матері слід надати статус сторони у справі, і що біологічний батько / мати повинен мати право на оскарження рішення про усиновлення шляхом його перегляду судом вищої інстанції?»
Процедура
10 жовтня 2022 року ЄСПЛ отримав запит про надання консультативного висновку (№ P16-2022-001), надісланий Верховним судом Фінляндії 3 жовтня 2022 року. 7 листопада 2022 року колегія з п’яти суддів Великої Палати ЄСПЛ вирішила прийняти запит.
Висновок ЄСПЛ
Спочатку ЄСПЛ розглянув порушені перед ним питання за статтею 8 Конвенції в аспекті «сімейного життя».
ЄСПЛ визнав, що його судова практика щодо усиновлення дітей є значною, і вироблені ним відповідні загальні принципи (див. Strand Lobben and Others v. Norway [GC], № 37283/13, §§ 202-13, 10 вересня 2019 року) відповідають фактам цієї справи в дуже обмеженому обсязі.
Далі ЄСПЛ відзначив, що як вірно зазначив у своєму запиті Верховний суд Фінляндії, відповідно до його судової практики стосунки між батьками та дорослими дітьми не підпадають під захист статті 8 Конвенції, якщо тільки не доведено існування додаткових факторів залежності, крім звичайних емоційних зв’язків. Таке тлумачення насамперед було викладено в контексті справ про імміграцію (див. S. and S. v. the United Kingdom, № 10375/83, Dec. 10.12.84, D.R. 40, с. 196) і застосовується головним чином у справах про возз’єднання сім’ї та справах про вислання. Оскільки з матеріалів цієї справи вбачається, що між А та С не існує факторів залежності, і що між ними відсутній матеріальний або спадковий чинник, ЄСПЛ вважав, що доречно зосередитися на тому аспекті статті 8 Конвенції, який стосується приватного життя (див. Maslov v. Austria [GC], №. 1638/03, § 63, ECHR 2008).
ЄСПЛ нагадав, що стаття 8 гарантує право на «приватне життя» в широкому значенні, включаючи право вести «приватне соціальне життя», тобто можливість для особи розвивати свою соціальну ідентичність. Відповідно, «приватне життя»
людини охоплює численні аспекти соціальної ідентичності людини, зокрема її
соціальний статус, біологічне походження, право на «особистий розвиток» або
право на самовизначення та право на повагу до рішення як мати, так і не мати
дитину.
Відповідно до національного законодавства Фінляндії повнолітня особа, яка
була усиновлена, вважається дитиною усиновлювачів, а не колишніх батьків.
Оскільки ідентичність біологічної матері знаходиться під загрозою, враховуючи
наслідки припинення законних батьківських відносин із дорослою дитиною, і в світлі вищезазначених принципів, ЄСПЛ вважає, що стосовно біологічного батька / матері аспекти приватного життя статті 8 Конвенції застосовуються до
таких судових проваджень щодо усиновлення повнолітнього, як те, що перебуває в запитуючому суді.
В той же час хоча біологічний батько / мати має право на належну повагу до своєї особистої автономії як основного елемента приватного життя, її слід
розуміти як таку, що обмежується особистою автономією та приватним життям
усиновлювача та дорослого усиновленого, які також захищаються статтею 8
Конвенції, яка поширюється на «кожного».
ЄСПЛ нагадав, що, хоча стаття 8 Конвенції не містить явних процесуальних вимог, у тих випадках, коли на карту поставлені інтереси особи, що охороняються цим положенням, він чи вона повинні бути залучені до процесу прийняття рішень, який розглядається як єдине ціле, тією мірою, яка дозволяє забезпечити
необхідний захист цих інтересів. При цьому вибір засобів, призначених для
забезпечення дотримання статті 8 Конвенції у цій сфері, в принципі, є питанням,
яке входить до сфери розсуду кожної Договірної держави. Існують різні способи
забезпечення поваги до приватного життя, і характер зобов’язань держави
залежатиме від конкретного аспекту приватного життя, про який йдеться.
Положення Закону про усиновлення та роз’яснення, надані Верховним судом Фінляндії про те, що біологічні батьки не мають права бути заслуханими як сторони у справі про усиновлення дорослої особи або подати апеляцію,
відображали позицію законодавчої влади Фінляндії про те, що таке провадження
істотно відрізняється від провадження, пов’язаного з усиновленням
неповнолітньої дитини, в якому визнаються обидва ці права. Відповідно до позиції національного законодавця, згідно з якою ця форма усиновлення є, по суті, особистою справою, інтереси інших сторін, зокрема інтереси біологічних батьків, не розглядаються як відповідні міркування. Тому ЄСПЛ вважав, що беручи до уваги важливість поняття особистої автономії в тлумаченні статті 8
Конвенції, такий підхід до провадження щодо усиновлення повнолітньої особи
можна вважати таким, що знаходиться в межах розсуду національних органів
влади.
Друге та третє питання, поставлені ЄСПЛ Верховним судом Фінляндії, також стосувалися статті 6 Конвенції, і ЄСПЛ нагадав вироблений ним підхід, що для того, щоб цивільний аспект пункту 1 статті 6 Конвенції був застосовним, має
існувати «спір» стосовно «права», яке принаймні небезпідставно можна назвати
таким, що визнане національним законодавством, незалежно від того, чи захищене це право Конвенцією.
Для цілей застосовності статті 6 Конвенції ЄСПЛ вважав, що те, що біологічна мати фактично захищає у справі, яка розглядається на національному рівні, є «правом» біологічної матері / батька, у контексті усиновлення повнолітньої особи, на те, щоб компетентний національний суд забезпечив баланс її прав та інтересів, і правом оскаржити порушений баланс, якщо він є несприятливим для неї. Однак суттєві підстави для усиновлення повнолітньої особи, викладені в статті 4 Закону про усиновлення, видаються по суті такими, що ґрунтуються на фактах, а роль компетентного суду полягає в тому, щоб переконатися, що відносини між усиновлювачем і особою, яку усиновлюють, справді мали встановлений характер. Цей процес не передбачає можливості для врахування інтересів будь-якої іншої сторони. Схоже, спір біологічної матері по суті стосується чіткості формулювань Закону про усиновлення. Однак згідно з усталеною практикою ЄСПЛ не може створювати шляхом тлумачення пункту 1
статті 6 Конвенції матеріальне право, яке не має правової основи у відповідній
державі. Крім того, для того, щоб вирішити, чи має відповідне право підставу у
національному законодавстві, відправною точкою повинні бути положення
відповідного закону та їх тлумачення національними судами. Пояснення, надані
Верховним судом Фінляндії щодо змісту та обґрунтування відповідних
законодавчих положень, дали підстави для висновку, що право, на яке претендує
біологічна мати, не існує, навіть на спірних підставах, у національному
законодавстві (пор. M.S. v. Sweden, 27 серпня 1997 року, § 49). Однак саме
запитуючий суд повинен визначити, з посиланням на національне законодавство та факти незавершеного спору, чи це так.
За цих підстав ЄСПЛ одноголосно ухвалив такий висновок:
- Згідно зі статтею 8 Конвенції судові процедури щодо усиновлення повнолітньої дитини можуть розглядатися як такі, що впливають на приватне життя біологічного батька / матері. Цьому батькові / матері має бути надана можливість бути почутим, а наведені ним / нею аргументи повинні до відповідної міри бути прийняті до уваги особою, яка приймає рішення. Однак, беручи до уваги широку свободу розсуду, на яку держава має право при регулюванні процедури усиновлення повнолітніх, дотримання статті 8 Конвенції не вимагає надання біологічному батькові / матері статусу сторони у справі або права оскаржити рішення про надання дозволу на усиновлення.
- Якщо запитуючий суд визначить, що право, на яке претендує біологічна мати, не існує у внутрішньому законодавстві, навіть на спірних підставах, це означатиме, що відносно неї стаття 6 Конвенції не застосовується до провадження щодо усиновлення повнолітньої особи.