Обставини справи
У цій справі заявниця скаржилася за статтею 7 Конвенції на те, що вона не відповідала характеристиці суб’єкта злочину за статтею Кримінального кодексу, на підставі якої її було засуджено, а також на непередбачуваність відповідного законодавства.
Заявниця, Tatiana Tristan, громадянка Молдови, яка проживала в муніципалітеті Valea Perjii, де вона була мером у 2003-2007 роках. У 2008 році заявницю було звинувачено у зловживанні владою, вчиненому «особою, яка обіймає відповідальну посаду» – злочині, передбаченому частиною 1 статті 328 Кримінального кодексу.
У 2011 році прокурор змінив обвинувачення проти заявниці, кваліфікувавши дії, в яких її звинувачували, як зловживання владою «особою, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня», що є злочином, передбаченим частиною 3 (b) статті 328 Кримінального кодексу у редакції, яка діяла у відповідний час.
У грудні того ж року новим законом (№ 245 від 2 грудня 2011 року) було внесено зміни, серед іншого, до положень частини 3 (b) статті 328 Кримінального кодексу, зокрема, замінено поняття «особа, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня» на поняття «державна посадова особа».
У 2012 році прокурор прийняв постанову, в якій було зазначено, що заявниця обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 (b) статті 328 Кримінального кодексу в її новій редакції. Того ж року заявницю було засуджено за цей злочин. У 2013 році апеляційний суд відхилив апеляцію заявниці, вважаючи, що нова редакція закону замінила попередню редакцію. Верховний суд відхилив наступну скаргу заявниці та залишив без змін рішення апеляційного суду.
Посилаючись на статтю 7 Конвенції (ніякого покарання без закону) заявниця стверджувала, що, на відміну від кримінального законодавства, чинного у відповідний час, злочини, у вчиненні яких її звинувачували, більше не каралися за новим законом.
За статтею 6 Конвенції (право на справедливий суд) вона скаржилася на те, що національні суди, зокрема Верховний суд, не розглянули її аргумент щодо принципу ретроспективного застосування більш м’якого покарання.
Оцінка Суду
Стаття 7 Конвенції
Суд зазначив, що національні суди застосували положення кримінального закону, який набрав чинності після подій, про які йдеться. Також було зазначено, що єдина різниця між формулюваннями нової та старої редакцій закону полягала в тому, що змінилися поняття, які використовувалися для визначення винної особи, а покарання залишилися незмінними.
Під час судового розгляду заявниця стверджувала, що вона не відповідала критеріям, викладеним у новому визначенні суб’єкта злочину. Апеляційний суд м. Кишинева встановив, що нове поняття – визначення осіб, які могли вчинити злочин – замінило попереднє, і що вони були еквівалентними.
ЄСПЛ зазначив, що питання про те, чи застосовуються ці нові кримінальні положення до мерів, було новим, і що попередньої судової практики з цього
приводу не було. Суд також зазначив, що ані національні суди, ані сторони
провадження перед ним не піднімали питання про те, чому законодавча влада
Молдови вирішила змінити формулювання кримінальних положень, що
стосувалися цієї справи. Тим не менш, факт залишився фактом: законодавець вніс зміни до редакції статті 123 Кримінального кодексу, розмежувавши
попереднє поняття – «особа, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня» – та нове – «державна посадова особа». На відміну від попереднього поняття, яке охоплювало лише одну категорію осіб, нове поняття стосувалося двох. Крім того, він більше не посилався на органічні закони як на правила, які регулювали спосіб обрання осіб, які підпадали під його дію.
Однак, на відміну від законодавця, Апеляційний суд м. Кишинева не розрізнив два поняття, які розглядалися у справі заявниці. ЄСПЛ вважав, що той факт, що національні суди, не надавши жодного обґрунтування, не розрізнили ці два поняття, хоча законодавець це зробив, не можна вважати тлумаченням, яке відповідало формулюванню відповідних положень. Він також встановив, що, тлумачачи положення таким чином, апеляційний суд створив більше невизначеності, тоді як його завданням було розвіяти двозначність навколо відповідних кримінальних положень. Суд також зазначив, що нове поняття «державна посадова особа» розмежувало групу осіб, які підлягали притягненню до відповідальності за правопорушення, у вчиненні якого було обвинувачено заявницю. Таким чином, це було складовим елементом цього злочину, і національні суди повинні були бути особливо обережними, визначаючи його обсяг. Однак у цій справі ця вимога не була дотримана, оскільки Апеляційний суд м. Кишинева не надав жодних пояснень щодо того, чому нове поняття було еквівалентним попередньому, хоча формулювання було суттєво іншим, і не надав відповіді на питання, чи мери, включно із заявницею, підпадали під одну з двох категорій осіб, викладених у новому визначенні.
рім того, після завершення судового розгляду справи заявниці оскаржувані положення були предметом подальшого судового тлумачення. З одного боку, у своїх роз’яснювальних рішеннях Верховний суд тлумачив положення у спосіб, який був би сприятливим для заявниці. З іншого боку, постановляючи рішення щодо екстраординарної скарги заявниці, Верховний суд дав ще одне тлумачення відповідних положень і відхилив її скаргу.
Зокрема, подальша прецедентна практика, за якої не застосовувалося тлумачення, надане Апеляційним судом м. Кишинева під час кримінального
провадження щодо заявниці, також викликала невизначеність. Беручи до уваги
особливі обставини цієї справи, Суд вважав, що цей факт підтверджував, що
тлумачення положень законодавства Апеляційним судом м. Кишинева не було
передбачуваним.
Щодо аргументу Уряду про те, що заявниця у будь-якому разі була публічною особою, яка несе кримінальну відповідальність за дії, вчинені в цій якості, ЄСПЛ зазначив, що зловживання владою, вчинене публічною особою, є злочином, який карається за іншим положенням Кримінального кодексу, а саме частиною 1 статті 328, і що покарання, передбачені за цей злочин, були значно м’якшими, ніж ті, що передбачені частиною 3 (b) статті 328 Кримінального кодексу. ЄСПЛ також вважав, що той факт, що правопорушення, у вчиненні яких звинувачували заявницю, каралися за іншою статтею кримінального законодавства, не вплинув на його висновки, зокрема про те, що після набрання чинності новим кримінальним законодавством заявниця не могла розумно передбачити, що її буде притягнуто до відповідальності та засуджено на підставі частини 3 (b) статті 328 Кримінального кодексу. З цього випливало, що висновки національних судів не були розумно передбачуваними, і що мало місце порушення пункту 1 статті 7 Конвенції.
Висновок
Порушення пункту 1 статті 7 Конвенції (ніякого покарання без закону).
Суд вирішив, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 6
Конвенції.
Рішення в цій справі ухвалено Палатою 4 липня 2023 року та набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.