Новий підхід у практиці ВС щодо представництва прокуратурою інтересів держави в особі державних компаній

Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер АО SENSUM, член комітету з аграрного, земельного та довкілевого права НААУ.

За загальним правилом визначеним у абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше сформованого висновку щодо застосування цієї норми в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб’єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

До таких висновків приходить Велика Плата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20.

Короткий виклад обставин справи: У межах даної справи до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ТОВ «Хороше озеро» про визнання недійсними розпоряджень і договорів оренди землі, зобов’язання повернути земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками 1, 2.

Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП Прокурор вказав наявність у цих суб`єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходи для повернення Земельних ділянок 1, 2 у постійне користування держави, хоча були обізнані про порушення.

Позиція ВП ВС: 8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

8.6. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

8.7. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

8.8. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

8.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

8.10. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

8.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

8.13. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.

8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки.

Ухвалою Господарського суду Київської області, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позов залишено без розгляду з підстав порушення прокурором прямої заборони, наведеної в абз. 3, ч. 3, ст. 23 Закону, оскільки прокурор заявив позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження.

Касаційний господарський суд у складі ВС передав справу на розгляд ВП ВС, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц.