Про обвинувальний акт, як особливий вид процесуального рішення, його основні характеристики, а також найпоширеніші процесуальні міфи, упередження та хибні стереотипи, що пов’язані з обвинувальним актом, розповів під час вебінару «Процесуальні рішення у кримінальному провадженні: обвинувальний акт», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Андрій Іванець, адвокат, старший партнер АО «АССЕРТОР».
Обвинувальний акт є особливим процесуальним явищем, особливим інститутом кримінального процесу, який має вкрай важливе значення. Фактично, обвинувальний акт є головним документом, що підбиває підсумки та містить узагальнені результати проведеного досудового розслідування.
Як зазначає лектор, обвинувальний акт спричиняє цілий ряд юридичних наслідків, які впливають на:
• процесуальний статус досудового розслідування як стадії кримінального провадження (змінює фазу активного досудового розслідування на фазу завершеного досудового розслідування, а потім його закінчує);
• перебіг кримінального провадження (змінює стадію досудового розслідування на стадію судового розгляду);
• процесуальний статус особи (змінює статус підозрюваного на статус обвинуваченого (підсудного) з одночасною зміною, а саме – розширенням обсягу його процесуальних прав.
На відміну від повідомлення про підозру, процесуальна форма якого не є чітко визначеною, що призводить до різного розуміння та тлумачення його процесуальної природи, обвинувальний акт чітко визначений як один із видів процесуального рішення. Процесуальна форма, сутність (мета) та юридичний наслідок прийняття обвинувального акта закріплені в ч. 4 ст. 110 КПК України, згідно якої: «Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу».
Андрій Іванець зупинився на порядку прийняття процесуального рішення у формі обвинувального акта та суб’єктному складі осіб уповноважених на його прийняття.
Так, обвинувальний акт складається:
1. слідчим чи дізнавачем, після чого обов’язково затверджується прокурором. У такому випадку обвинувальний акт підписується особою, яка склала обвинувальний акт (слідчий чи дізнавач) та особою яка його затвердила (прокурор);
2. лише прокурором, зокрема у випадку, коли він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим чи дізнавачем. У такому випадку обвинувальний акт підписується лише прокурором, який його склав і не потребує затвердження. Жодне інше процесуальне рішення сторони обвинувачення не підлягає затвердженню або погодженню як прокурором, так і керівником органу досудового розслідування, органу дізнання чи органу прокуратури;
3. обвинувальний акт – єдине процесуальне рішення сторони обвинувачення, яке не може бути скасовано прокурором у кримінальному провадженні або прокурором вищого рівня, як незаконне або необґрунтоване. Відповідно, оскаржувати обвинувальний акт саме прокурору або прокурору вищого рівня є недієвим та неможливим. Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 303 КПК України, скарга на обвинувальний акт, як процесуальне рішення, що не може бути розглянута на стадії досудового розслідування, може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 – 316 цього Кодексу.
4. обвинувальний акт – єдине процесуальне рішення, яке не має класичної структури, притаманної такому документу. На відміну від таких видів процесуальних рішень як постанова слідчого, дізнавача, прокурора та ухвала, вирок і постанова суду, обвинувальний акт не має нормативно закріпленого поділу на вступну, мотивувальну та резолютивну частину. Навіть, якщо детально вивчити перелік вимог щодо процесуального змісту обвинувального акта, які викладені у ст. 291 КПК та проаналізувати їх, то можна дійти висновку про те, що обвинувальний акт складається лише зі вступної та мотивувальної частин, які структурно не розділені, а резолютивної частини не містить взагалі. Тобто обвинувальний акт є єдиним процесуальним рішенням, яке не має змісту прийнятого рішення, оскільки обвинувальним актом рішення не приймається. Проте, з положень ч. 4 ст. 110 КПК України вбачається, що саме по собі складання, підписання та затвердження обвинувального акта і є втіленням прийнятого рішення сторони обвинувачення про висунення обвинувачення особі у вчиненні кримінального правопорушення та його подальшого підтримання прокурором у суді.
Під час вебінару Андрій Іванець зауважив, що на сьогоднішній день існує багато міфів, хибних стереотипів та упереджень щодо певних юридичних наслідків, обставин та подій, що пов’язані із прийняттям обвинувального акта. І враховуючи значення та важливість обвинувального акта для результатів кримінального провадження, ці міфи, упередження та стереотипи мають значний та іноді вирішальний вплив на ці результати. Їх існування пов’язане з двома факторами, а саме:
(І) законодавчі прогалини, недопрацювання і недостатня унормованість;
(ІІ) довільне професійне тлумачення внаслідок впливу першого фактору та звичок, сформованих за часів дії попереднього процесуального кодексу.
Найгірше те, що ці міфи, упередження та стереотипи закріпилися в деяких випадках на рівні судової практики, так само і Верховного Суду, та на сьогоднішній день є орієнтиром для формування подальшої практики попри те, що вони часто суперечать як букві, так і духу закону.
Серед проблемних положень виділено наступні:
№ 1: Обвинувальний акт складається після завершення досудового розслідування, яке завершується внаслідок повідомлення про завершення, після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК та безпосередньо перед його врученням та направленням до суду;
№ 2: За наслідком підготовчого судового засідання, суд повертає Обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків;
№ 3: Повернення обвинувального акта прокурору жодним чином не впливає на перебіг строків досудового розслідування на стан кримінального провадження. Після повернення обвинувального акта прокурору сторона обвинувачення не може приймати процесуальних рішень та проводити процесуальні дії окрім виправлення обвинувального акта та його повторного направлення до суду.
Андрій Іванець зазначив, що вказані проблеми можливо усунути шляхом внесення системних змін до норм КПК України, зокрема:
1. Необхідно розмежувати невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України за ступенем тяжкості та визначити різні юридичні наслідки цього.
Для цього необхідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України викласти у такій редакції «повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору для усунення недоліків, якщо вони не відповідають вимогам ч. 2 ст. 291 цього Кодексу». Крім того, доповнити ч. 3 ст. 314 КПК України пунктом 7 такого змісту «скасувати обвинувальний акт за наслідком розгляду скарги в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України та закрити судове провадження. У такому випадку кримінальне провадження повертається до стадії досудового розслідування, та вважається незавершеним і не закінченим.
2. Необхідно внести зміни до ч. 5 ст. 219 КПК України, зокрема абзац перший зазначеної норми викласти в такій редакції:
«Строк із дня винесення постанови про зупинення досудового розслідування до дня винесення постанови про відновлення досудового розслідування, крім дня прийняття відповідної постанови, строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, крім дня повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідуванняне, а також строк із дня звернення прокурора до суду з обвинувальним актом до дня його отримання прокурором після прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта для усунення недоліків, що не було скасованим і набрало законної сили – не включається у строки, передбачені цією статтею».
Крім того, доповнити абзац другий ч. 5 ст. 219 КПК України реченням такого змісту: «Строк із дня затвердження прокурором обвинувального акта складеного слідчим, дізнавачем або складення обвинувального акта прокурором одноособово до дня його скасування судом у підготовчому судовому засіданні включається у строки, передбачені цією статтею».
Також було б справедливим і не зайвим внести до КПК України зміни щодо можливості апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції про повернення або скасування обвинувального акта, а також урівноважити питання касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду таких скарг. Тобто, або такі рішення не підлягають касаційному оскарженню взагалі жодною стороною, або підлягають стороною обвинувачення і стороною захисту.
Крім того, варто урегулювати питання пов’язані із висуненням додаткового обвинувачення в суді. Юридично в такому випадку кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, але фактично воно повертається до стадії досудового розслідування для виконання вимог щодо повідомлення про нову підозру, складення нового обвинувального акта, виконання вимог ст. 290 КПК та звернення прокурора з обвинувальним актом до суду. У цій ситуації існує суттєва прогалина процесуального закону, особливо в питанні впливу цих дій на процесуальні строки і зокрема розумні строки, та має значний простір до зловживань і порушень прав сторони захисту.