У межах співпраці Вищої школи адвокатури та комітетів НААУ відбувся круглий стіл «Особливості вирішення сімейних спорів під час дії воєнного стану».
Про це повідомляє прес-служба Національної асоціації адвокатів України.
Відкрила захід модератор Ганна Гаро, Голова Комітету з сімейного права НААУ, звернувши увагу учасників на наступне: “Кожен з нас, як практикуючий сімейний адвокат, після трьох місяців дії воєнного стану вже розуміє, де та яка проблема існує, і які запити клієнтів у сімейних справах є такими, що складно виконати. Тому сьогодні ми обговоримо, які виходи знаходимо на практиці”.
Під час вступного слова Лариса Гретченко, керівник проектів і програм Вищої школи адвокатури НААУ, повідомила, що серед питань, які надходять до ВША НААУ, ми бачимо такі виклики для адвокатів як:
- – реєстрація шлюбу та розлучення за дистанційної участі сторін;
- – поділ майна подружжя у ситуації, якщо це майно зруйноване або залишилося на тимчасово окупованій території, тощо. Все це потребує фахового обговорення, нових рішень і підходів до їх вирішення.
Дмитро Бузанов розповів учасникам про режим роботи судів та нотаріусів у період воєнного стану. Спікер звернув увагу на роль Верховного Суду при визначенні тимчасової підсудності для здійснення правосуддя на територіях, які окуповані або де ведуться активні військові дії. Корисним для учасників виявився досвід пошуку призначених до розгляду справ у зв’язку із непрацюючим реєстром судових рішень.
У своїй доповіді Ірина Попіка розкрила питання порядку реєстрації актів шлюбу, народження та смерті у період воєнного стану.
Так, 7 березня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 213, відповідно до якої визначена особлива процедура реєстрації шлюбу для військовослужбовців, поліцейських та інших посадовців. Новелою порядку реєстрації шлюбу є те, що шлюб може бути зареєстрований відділами ДРАЦС без особистої присутності нареченого (нареченої), які належать до вищевказаних категорій осіб.
У зв’язку з прийняттям наказу Міністерства охорони здоров’я України від 4 березня 2022 року № 407 забезпечене розширення можливості реєстрації народження дитини на території, де ведуться/велися активні бойові дії. Тобто у випадку, якщо відсутня можливість заповнення Медичного свідоцтва про народження (форма № 103/о). Медичний працівник зобов’язаний на кожний випадок народження живої дитини виписати в довільній формі довідку про народження дитини.
Стосовно реєстрації смерті наразі змін до такого порядку у зв’язку із запровадженням режиму воєнного стану не внесено. Тому державна реєстрація смерті проводиться відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5.
В продовження цієї теми професорка Марія Менджул висвітлила проблемні аспекти реєстрації народження за кордоном дітей від батьків – громадян України на прикладі Угорщини та Австрії. Зокрема, найголовнішою проблемою є те, що медичне свідоцтво про народження неможливо отримати на руки, а тільки онлайн, що унеможливлює реєстрацію дитини в консульській установі згідно українського законодавства. Крім того, щоб вказати у документі батька дитини, необхідно пред’явити переклад свідоцтва про шлюб. Однак, тікаючи від війни, люди можуть забути в Україні таке свідоцтво. Як вирішити цю проблему? Якщо чоловік перебуває з жінкою за кордоном, вони можуть написати спільну заяву про визнання батьківства. Якщо ж жінка сама перебуває в іноземній країні, необхідно робити запити з України та передавати поштою дублікати/витяги свідоцтва про шлюб з Реєстру. Потім, щоб вивезти дитину на територію України, потрібно звернутися до консульської установи з заявою про визнання дитини громадянином України.
Олена Кухаренко розповіла учасникам про основні зміни перетину кордону чоловіків і батьків з дітьми, які відбулися після 24 лютого, та проблемні ситуації, які виникають у клієнтів. Однак ключовим є проблема пошуку дітей, які виїхали з одним з батьків та не стали на консульський облік: “Багато чоловіків (батьків) не змогли поїхати зі своїми дітьми, а ті, хто розлучені – і зовсім могли втратити шанс на спілкування/виховання своєї дитини. На жаль, як правило, «заручником» такої ситуації стає саме дитина. Бо батьки не можуть дійти згоди щодо її спільного виховання, або навіть намагаються таким чином дошкулити один одному. Проте часто буває й так, що той з батьків, який залишається в Україні, побоюється, що його дитина не повернеться до країни і він втратить можливість приймати участь у її вихованні”.
Анатолій Волков проаналізував порядок виїзду дітей у супроводі одного з батьків без наявності згоди іншого батька та акцентував увагу на проблематиці розшуку дітей одним із батьків. Перетин кордону дитиною у супроводі матері або батька досить часто приховується, особливо коли до початку війни були конфліктні відносини між батьками. Тому доповідач озвучив першочергові можливі кроки у пошуку дитини, до яких органів слід звертатися із запитами та зверненнями про отримання інформації.
Під час своєї доповіді Інна Скузь розповіла про те, що на час дії воєнного стану обов’язок щодо сплати аліментів на дитину тим із батьків, що проживає окремо від дитини, зберігається. Таке зобов’язання стосується осіб будь-якої професії, навіть військовослужбовців, пенсіонерів та безробітних громадян. При цьому на час війни держава залишила можливість звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника за рішеннями про стягнення аліментів. Адвокат зауважила, що в умовах війни боржнику (його роботодавцю) краще сплачувати аліменти в добровільному порядку, шляхом перерахування коштів безпосередньо на особистий рахунок стягувача, минаючи виконавчу службу. Доповідач пояснила це тим, що на тимчасово окупованих територіях України і в тих регіонах, де активно ведуться бойові дії, не працюють державні реєстри і система виконавчих проваджень. Крім того, відсутня об’єктивна можливість перераховувати кошти на рахунки стягувачам. І взагалі заборонено відкривати нові виконавчі провадження, а також вживати заходів примусового виконання рішень з аліментів.
Людмила Гриценко розкрила питання про особливості роботи сімейного адвоката під час дії воєнного стану. Спікер виділила такі важливі постулати:
- – будь-яка консультація в умовах сьогодення має містити вступну частину. Під час такої, з одного боку, важливо домовитися про однакове розуміння тих чи інших речей/умов, а з іншого – акцентувати увагу на тому, що багато даних є швидкозмінними;
- – як ніколи важливо фокусуватися на найкращих інтересах дитини і пам’ятати, що війна не привід забувати про це;
- – важливо не допомагати у розповсюдженні неперевіреної інформації (інформаційних фейків, застарілих повідомлень тощо), і навпаки надавати роз’яснювальні консультації на актуальні питання (публікуючи їх, наприклад, у соціальних мережах, на сторінках НААУ, Комітету з сімейного права та ВША НААУ). Зараз наша задача бути на стороні правового фронту, і якісне правове інформування є нашим потужним союзником;
- – зараз час для налагодження співпраці з адвокатами з інших країн. Тому що способи захисту сімейних прав у зв’язку з тим, що велика кількість людей виїхала з України, будуть не тільки тими, які визначені національним законодавством, а й тими, що будуть поєднувати національні та міжнародні механізми захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав.
Мар’яна Назаренко підняла питання можливості розгляду справ про визначення місця проживання та відібрання дітей і повернення їх одному з батьків саме в період дії воєнного стану, можливості якнайшвидшого отримання рішення суду у цих категоріях справ. Адвокат проаналізувала актуальну судову практику, підстави, які зумовлюють затягування розгляду справи, і можливість задоволення заяви про забезпечення позову.
Доповідь Олега Простибоженка була присвячена виконанню судових рішень про спілкування одного з батьків з дитиною. В умовах війни і масового виїзду, передусім жінок з дітьми, за кордон питання спілкування з дитиною другого з батьків стає особливо актуальним. Доповідач наголосив, що Конвенція про контакт з дитиною, яка є чинною для України з 2007 року, передбачає аналогічний механізм як у Гаазькій конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Ідеться про звернення до Міністерства юстиції України із заявою про захист, яке надалі спрямовує її до відповідного органу держави, в якій перебуває дитина.
Трансляція круглого столу доступна для перегляду за посиланням.