Громадська організація Асоціація правників України, яка так відважно бореться за кожну копійку міжнародних грантів та мімікрує під адвокатуру, анонсувала черговий публічний захід із гучною назвою: «Право на захист в умовах воєнного часу: виклики, стандарти та роль правничої спільноти».
Подія відбулась 10 грудня в межах програми «Інфраструктура з прав людини для України (2025–2027)», яку реалізує Інститут Рауля Валленберга з прав людини за підтримки шведської Sida, Асоціація правників України виступає виконавчим партнером.
Тематика — без перебільшення ключова: тиск на адвокатів у справах про воєнні злочини, стигматизація захисників, необхідність стандартів поведінки й комунікації. У програмі окремим пунктом заявлена й тема, яка сьогодні є нервом професії: ототожнення адвоката з клієнтом.
І ось тут починається найцікавіше. На феномен, який прямо згадується в міжнародних актах як неприпустимий, АПУ відводить… 15 хвилин.
Коли принцип світового рівня вміщують у 15 хвилин
Анонс заходу виглядає так: реєстрація, кава, 15 хвилин вступних промов, потім блоки по 15 хвилин — про ототожнення адвоката з клієнтом, про інформаційний тиск на адвокатів, про міжнародні стандарти, а потім — загальне обговорення до 18:00.
Тема, яку ГО Асоціація правників України виносить у пункт «15:15–15:30», звучить пафосно: «Феномен ототожнення адвоката з клієнтом у справах про воєнні злочини: аналіз кейсів із моніторингу АПУ». П’ятнадцять хвилин на те, що в цивілізованому світі вважається одним із базових гарантій незалежної адвокатури.
Між тим, ще у 1990 році ООН ухвалила Основні принципи щодо ролі юристів, де чорним по білому записано:
«Адвокати не повинні ототожнюватися з клієнтами чи їхніми справами внаслідок виконання своїх професійних обов’язків» (п.18).
Рада Європи сьогодні просуває окрему Конвенцію про захист професії адвоката, серед ключових цілей якої – саме захист від переслідування та ідентифікації адвокатів з їхніми клієнтами.
На цьому тлі українська подія, де принцип світового рівня вміщується у 15-хвилинний слот між кавою й «інформаційним тиском», виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Зовнішня упаковка для донорів
Якщо уважно подивитися на опис заходу, впадає в око ще кілька деталей. По-перше, захід подається як частина донорської програми з прав людини, реалізованої Інститутом Рауля Валленберга, за підтримки Sida, з АПУ в ролі виконавчого партнера. По-друге, значна частина анонсу присвячена тому, хто фінансує захід, яка міжнародна організація стоїть за програмою, які партнери будуть присутні: проєкти Ради Європи, ЄС, Фонд «Відродження», міжнародні експерти. По-третє, серед очікуваних гостей – не лише адвокати, а й органи державної влади, громадські організації, журналісти, так звані «інфлюєнсери».
Це створює відчуття, що захід у першу чергу розрахований на зовнішнього глядача, для якого важливо побачити: «Так, українська правнича спільнота говорить про ототожнення адвокатів із клієнтами, все під контролем, стандарти враховано».
На тлі візитів до України виконавчого директора Міжнародної асоціації адвокатів – International bar association Марка Елліса, який активно займається питаннями міжнародної відповідальності за воєнні злочини та підтримкою української адвокатури, такі події виглядають ще більш «вітринними».
Уявна картинка проста: донори разом із міжнародними партнерами запитують, як Україна захищає адвокатів, які беруться за справи російських військовополонених чи підозрюваних у воєнних злочинах; у відповідь демонструється «дискусія про ототожнення» — хай навіть у форматі 15-хвилинної доповіді. Та що реально може змінити у правозастосовній практиці дискусія, де ключову тему зводять до короткої презентації «за результатами моніторингу АПУ»?
Чи йдеться взагалі про реальну проблему, чи лише про «кейс із презентації»?
Найгостріше питання тут – не в тому, що 15 хвилин замало. Найгостріше питання – чи визнають організатори реальний масштаб проблеми, про яку збираються говорити. Ототожнення адвокатів з клієнтами в Україні – вже не абстракція з підручників. Це й кримінальні провадження, і публічні кампанії проти адвокатів у соцмережах, і політичні заяви щодо захисників людей, яких суспільство сприймає як «зрадників» або «ворогів».
Міжнародні стандарти чітко кажуть: адвокат має право захищати будь-якого клієнта, а держава зобов’язана гарантувати, що ні влада, ні медіа, ні суспільство не будуть переслідувати його за сам факт цього захисту. Це не питання піару. Це питання життя і безпеки людей, які виходять у суди в умовах війни і беруть на себе функцію, без якої не існує права на справедливий суд. Якщо на таку тему відводять 15 хвилин у межах великого грантового проєкту, мимоволі виникає відчуття:
проблема потрібна не для того, щоб її вирішувати, а для того, щоб її гарно показати.
Чого не вистачає в програмі – і що це говорить про пріоритети
Навіть із відкритого анонсу видно, чого у програмі немає – жодної згадки про Національну асоціацію адвокатів України, яка згідно з законом представляє адвокатуру як інститут, жодної інформації про конкретні кейси, де адвокатів переслідували чи погрожували саме через захист «непопулярних» клієнтів, жодної дискусії про роль держави – як вона повинна реагувати, коли правоохоронні органи, політики або медіа стають джерелом такого ототожнення.
На цьому тлі виглядає символічним, що весь захід проходить під егідою Асоціації правників України – громадської організації, яка сама роками критикується за підміну адвокатури й використання назви Bar Association у зовнішній комунікації, попри норми закону та наявне судове рішення з цього питання. Тобто організація, яку звинувачують у мімікрії під адвокатуру, сьогодні виступає ключовим партнером міжнародних проєктів, покликаних захищати… адвокатів. У такій оптиці 15-хвилинний блок про ототожнення виглядає не як спроба розв’язати проблему, а як спроба закрити формальну «галочку» в донорському чек-лісті.
Для кого насправді проводиться ця дискусія?
Якщо поставити пряме запитання — кому корисний такий формат? — відповідь напрошується сама собою. Українським адвокатам, які реально стикаються з переслідуванням у воєнних справах, потрібні:
- алгоритми реагування;
- механізми колективного захисту;
- інституційна позиція Національної асоціації адвокатів України;
- напрацьовані з міжнародними партнерами практичні стандарти.
Натомість пропонується коротка «доповідь про кейси АПУ» у межах заходу, основний акцент якого – показати присутність міжнародних партнерів і грантових програм. Зовнішньому ж глядачу – тим самим структурами, які оцінюють стан верховенства права в Україні, – зручно бачити, що тема нібито на порядку денному. Є анонс, є програма, є міжнародний експерт, є логотипи донорів. Формально – все зроблено. Але у питанні ототожнення адвокатів з клієнтами формальність – це розкіш, якої Україна не має. Бо кожен реальний кейс — це не тільки удар по конкретному адвокату, це удар по довірі до українського правосуддя в цілому.
Замість висновку
Коли одна з ключових тем для української адвокатури – заборона ототожнювати адвокатів із їхніми клієнтами у справах про воєнні злочини – отримує в програмі 15 хвилин між кавою й виступами про «тренди тиску», це говорить про пріоритети організаторів гучніше за будь-які заяви.
Це виглядає як захід, націлений не стільки на захист адвокатів, скільки на створення правильної картинки для зовнішньої аудиторії: партнерів, донорів, міжнародних експертів на кшталт Марка Елліса, який справді багато робить для підтримки України, але навряд чи отримає з такої дискусії глибоку аналітику про реальний стан речей.
Реальна розмова про ототожнення адвокатів із клієнтами потребує не 15-хвилинного монологу, а системної спільної роботи адвокатури, держави й міжнародних партнерів, з участю Національної асоціації адвокатів України, з реальним аналізом кейсів, з механізмами реагування, а не лише красивими анонсами. Поки ж ми бачимо інше: тема, яка мала б стати тестом на зрілість правничої спільноти, перетворюється на частину презентаційної вітрини, де права адвокатів — це ще один слайд у донорській презентації.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.