ВС розглянув касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду.Цією ухвалою залишено без змін вирок місцевого суду від15травня2017року, яким ОСОБА_2 виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
У касаційній скарзі прокурор послався на відсутність підстав для визнання недопустимими доказів, здобутих під час проведення слідчих дій, не погоджуючись з доводами захисника про порушення права підозрюваного на захист та допущення жорстокого поводження.
З результатами касаційного розгляду ВС прийняв постанову, якою скасував оскаржувану ухвалу, призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів ВС вважала за необхідне звернути окрему увагу на вимоги кримінального процесуального закону щодо критеріїв визнання доказів допустимими (недопустимими).
Частиною1ст.86КПК передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд першої інстанції, визнаючи недопустимим доказом протокол обшуку у службовому кабінеті ОСОБА_2,послався на те, що під час проведення вказаної слідчої дії до підозрюваного було застосовано наручники, тобто допущено жорстоке поводження, а також було порушено його право на захист.
Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не спростував доводів апеляційної скарги прокурора,що наручники (кайданки) було застосовано до ОСОБА_2 у зв’язку із здійсненням процесуальної дії – затримання і у порядку, регламентованому Законом України «Про Національну поліцію», а не у зв’язку з проведенням слідчої дії– обшуком.
Ні суд першої інстанції у вироку, ні апеляційний суд в ухвалі, погодившись із висновками про визнання окремих доказів у справі недопустимими, не зазначили, які саме норми процесуального закону було порушено під час проведення слідчих дій, не проаналізували наслідків цих порушень,яким чином це вплинуло на питання доведеності винуватості (невинуватості) ОСОБА_2 та наскільки вони перешкодили прийняти законне й обґрунтоване судове рішення у справі. Суд звертає увагу на те, що кримінальне процесуальне законодавство містить критерії,за якими порушення встановленого КПК порядку проведення окремих процесуальних дій є істотним і призводить до визнання доказів недопустимими (частини 2та3 ст. 87КПК).
Перелік діянь, які передбачені у ст. 87КПК,як підстави для визнання фактичних даних недопустимими як докази, не є вичерпним і становить собою порушення фундаментальних гарантій, що дає певний орієнтир для визначення змісту поняття«істотне порушення» у випадках, які не підпадають під цей перелік. До таких, наприклад, можна віднести порушення вимог ч.7ст.223КПК про обов’язкове запрошення понятих при проведенні визначених законом слідчих дій. У кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Тому кожний доказ повинен оцінюватися автономно, оскільки його безумовне виключення може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
З наведених підстав ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню як така, щоне відповідає вимогам статей370,419КПК, із призначенням нового розгляду справи всуді апеляційної інстанції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25вересня2018року у справі No210/4412/15-к (провадження No51-80км17) можна ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76859981