22 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі – АТ «Кредобанк») у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Кредобанк», треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Суди встановили, що 23 вересня 2021 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис щодо задоволення вимог АТ «Кредобанк» за рахунок коштів, отриманих від реалізації належного позивачу предмета застави, а саме транспортного засобу.
Позивач вважав, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки сума заборгованості за виконавчим написом не є безспірною, станом на день вчинення виконавчого напису між ним та банком існувала неузгодженість сум сплати за кредитним договором, банк не повідомляв його про наміри вчинення виконавчого напису нотаріусом й повідомлення банку він не отримував, тому просив суд визнати виконавчий
напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки позивач довів існування
розбіжності у сумах, які підлягали стягненню, тобто наявність спірної
заборгованості.
Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої
інстанції та вказав, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає
виконанню, оскільки позивач не був належним чином повідомлений банком про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання для надання йому можливості усунути порушення за кредитним договором.
Переглядаючи справу, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та звернув увагу на таке.
Для звернення стягнення на предмет застави необхідною умовою є письмове повідомлення боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання та внесення до Реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов’язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Положення закону щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання направлені на фактичне повідомлення заставодавця з метою надання йому можливості усунути відповідні порушення основного зобов’язання і запобігти зверненню стягнення на його майно. Таке повідомлення слід вважати здійсненим належним чином за умови, що заставодавець отримав його. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Повернення повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання до банку з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом отримання позивачем такого повідомлення, а також не свідчить про дотримання банком обов’язку щодо фактичного повідомлення боржника про порушення зобов’язання.
Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення заставодавця про вимогу про усунення
порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого
напису таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, дійшов
обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів
фактичного повідомлення банком заставодавця про порушення забезпеченого
обтяженням зобов`язання, для надання йому можливості усунути відповідне
порушення, унаслідок чого у нотаріуса були відсутні правові підстави для
вчинення виконавчого напису.
Такі порушення порядку повідомлення заставодавця про вимогу про усунення порушення є самостійною правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд рішення суду першої інстанції у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №465/4478/22 (провадження № 61-3076св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119264967
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.