Заперечення позичальника про те, що грошові кошти за договором позики фактично не були ним одержані, є ексцепцією та не підлягає позовній давності. Тягар доведення неодержання коштів, зокрема підробки підпису чи невиконання боргової розписки позичальником, покладається на позичальника, а висновок експерта про лише ймовірну невідповідність підпису сам по собі не спростовує факту передачі коштів за наявності оригіналу власноручної розписки в позикодавця.
06 квітня 2026 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що у липні 2018 року він надав відповідачу у позику 25 000,00 дол. США на строк до 25.12.2018, про отримання яких останній власноруч склав боргову розписку. Оскільки в зазначений строк відповідач гроші не повернув, мирним шляхом спір неможливо врегулювати, просив стягнути з відповідача борг в національній валюті Україні у сумі 685 000,00 грн, 3 % річних — 61 255,89 грн та інфляційні втрати — 135 013,50 грн.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення недоведеністю позивачем надання відповідачу у борг грошових коштів, тобто не довів існування між сторонами правовідносин із договору позики.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, вказував на те, що висновки судових почеркознавчих експертиз про ймовірність не можуть бути підставою для висновку, що підпис вчинений не стороною правочину, відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував боргову розписку, крім того, у кредитора наявний оригінал боргової розписки, що свідчить про існування боргового зобов’язання відповідача перед позивачем. Однак правових підстав для стягнення інфляційних витрат немає, оскільки предметом укладеного між сторонами договору позики є стягнення боргу в еквіваленті до долара США.
ВС у складі ОП КЦС погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення – це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов’язана перед суб’єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.
Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.
Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу.
Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.
Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не свідчить про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, за наявності саме власноручної розписки, не спростовує отримання коштів позичальником. Така експертиза відповідає лише на питання автентичності підпису, а не про факт передачі грошей. Спірність підпису («ймовірно не відповідач») сама по собі не доводить відсутність позики, не веде до визнання не передавання коштів.
Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві).
Висновок експерта про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником не підтверджує те, що кошти насправді не були отримані позичальником від позикодавця, як і не спростовує його. Коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем.
При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача)простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові).
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 06 квітня 2026 року у справі№ 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135994395.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.