Невиконання грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому вимога про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України може бути заявлена за останні три роки прострочення, що передували поданню позову, з урахуванням продовження та зупинення перебігу позовної давності на час карантину і воєнного стану. Звільнення від відповідальності, передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не застосовується до прострочення грошового зобов’язання, яке не виникло з кредиту або позики
29 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Він Фінанс» у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок внаслідок набуття у власність предмета іпотеки.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він отримав у банку кредит. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором передав в іпотеку нежитлове приміщення. Через неналежне виконання умов кредитного договору іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на нього за собою. Вартість предмета іпотеки на 90 відсотків перевищила забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя. Через невиконання останнім обов’язку повернути різницю коштів позивач у травні 2024 року звернувся до суду. Просив стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період з дня реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки з травня 2016 року до моменту добровільного повернення коштів у серпні–вересні 2023 року.
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов. Судові рішення мотивовано тим, що позовна давність за вимогою про стягнення трьох процентів річних й інфляційних витрат за період з 22.04.2016 до 11.03.2020 спливла до введення карантину. Тому позовні вимоги за цією вимогою задовольнити не можна. При цьому сплив позовної давності за вимогою про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України, починаючи з 12.03.2020, припав на час дії карантину. Тому застосовний припис п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про продовження позовної давності на весь час дії карантину. Отже, інфляційні втрати та три проценти річних слід стягнути у межах заявлених вимог за період з 12.03.2020 до серпня–вересня 2023 року.
ВС не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача за період із 02.04.2017 до 11.03.2020 включно інфляційних втрат і трьох процентів річних, скасував їх в цій частині та ухвалив нове рішення про задоволення цих позовних вимог з огляду на таке.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню позову.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно vдо якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов’язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.202, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 – на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 – на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.
ВС бере до уваги те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання, існує до моменту усунення цього порушення й обмежується позовною давністю – останніми трьома роками, які передували поданню відповідного позову. На перебіг позовної давності впливають обставини, пов’язані з її зупиненням, перериванням та продовженням.
У цій справі встановлено, що позивач у травні 2024 року звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних за період з 22.04.2016 до 16.08. – 29.09.2023. Відповідач заявив про застосування позовної давності. Однак вона внаслідок запровадження та продовження дії карантину з 02.04.2020. до 30.06.2023 та запровадження 24.02.2022 і продовження строку дії воєнного стану не спливла щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із 02.04.2017 до 29.09.2023. Тому обґрунтованими є вимоги позивача про їхнє стягнення за вказаний період.
ВС звернув увагу, що підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, немає. Відповідач не є позичальником. Спірні правовідносини стосуються наслідків прострочення грошового зобов’язання, пов’язаного із відшкодуванням позивачеві перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог. До цих відносин припис вказаного пункту не застосовується.
Також немає підстав для застосування у цій справі припису п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України. Згідно з цим приписом позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Проте спірні правовідносини не виникли на підставі договору банківського вкладу, тому відповідні доводи позивача є безпідставними.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 16 квітня 2026 року № 751/4086/24 (провадження № 61-3138свп25) можна ознайомитися за посиланням –https://reyestr.court.gov.ua/Review/136612363.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.