Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2026 року (справа №380/16046/24, провадження №А/857/3154/25, колегія суддів: головуючий Заверуха О.Б., судді Кузьмич С.М., Курилець А.Р.) залишив без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення підрозділу Державної прикордонної служби України про відмову громадянину України у перетинанні державного кордону. Розгляд здійснювався в порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач оформив виїзд за кордон на постійне проживання до Латвійської Республіки: 27.03.2024 Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області ухвалило відповідне рішення (лист №7401.3-1896/74.1-24 від 28.03.2024), 31.05.2024 позивач уточнив персональні дані призовника через ЦНАП і отримав витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, 06.06.2024 отримав оновлений військово-обліковий документ з відміткою про перебування на військовому обліку, 12.06.2024 знявся з реєстрації місця проживання у зв’язку з виїздом на ПМП та отримав у закордонному паспорті штамп «Оформлено виїзд на постійне проживання до Латвійської Республіки 27.03.2024».
22 червня 2024 року позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг» з повним пакетом цих документів. Начальник кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби відмовив йому у перетинанні державного кордону, вказавши як підставу лише «відсутність підстав для виїзду за кордон в період дії воєнного стану» з посиланням на закон про правовий режим воєнного стану, закон про затвердження указу Президента про введення воєнного стану та постанову Кабінету Міністрів України №57 — без зазначення конкретної норми, яка унеможливлювала виїзд, і без правової оцінки поданих позивачем документів.
Позиція прикордонної служби в апеляції
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, підрозділ прикордонної служби наполягав, що позивач не надав на паспортному контролі військово-обліковий документ з відповідними відмітками, а сам такий документ, на думку відповідача, не є достатньою підставою для перетину кордону в умовах воєнного стану. Відповідач також стверджував, що рішення про відмову є актом одноразової дії, який вичерпав себе фактом виконання і не перешкоджає повторній спробі перетину кордону в майбутньому.
Правова позиція судів
Обидві судові інстанції визнали рішення прикордонної служби протиправним, оскільки воно не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційний суд сформулював стандарт, якому має відповідати рішення органу прикордонного контролю про відмову громадянину у перетинанні кордону: у ньому має бути зафіксовано (1) перелік документів, фактично наданих особою під час прикордонного контролю; (2) виявлені дефекти чи вади цих документів; (3) чітке зазначення, відсутність яких саме документів унеможливила перетин кордону. Загального посилання на закони про воєнний стан і постанову Кабінету Міністрів без указівки на конкретну застосовану норму для цього недостатньо.
Суд послався на статтю 33 Конституції України (свобода пересування і право вільно залишати територію України), статтю 64 Конституції України (конституційні права не можуть обмежуватися інакше, ніж передбачено Конституцією), частину першу статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» (відмова у перетинанні кордону лише за обґрунтованим рішенням із зазначенням причин), а також на практику Європейського суду з прав людини — зокрема рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland, заява №37801/97, п. 36, від 01.07.2003), відповідно до якого орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Суд також урахував висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладені в постанові від 12.11.2024 у справі №380/11916/22, обов’язкові до врахування відповідно до частини п’ятої статті 242 КАС України.
Апеляційний суд відхилив довід відповідача про те, що рішення про відмову є вичерпаним і не створює правових наслідків: колегія суддів погодилася з судом першої інстанції, що встановлена протиправність рішення не залежить від того, чи можлива повторна спроба перетину кордону в майбутньому.
Про судові витрати
Суд апеляційної інстанції окремо розглянув питання компенсації витрат на професійну правничу допомогу: позивач просив стягнути 8000 грн (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, 4 години роботи адвоката), однак колегія суддів визнала цю суму надмірною й неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг, зваживши на незначну складність справи (пункт 3 частини шостої статті 12 КАС України) та розгляд у порядку письмового провадження, і зменшила компенсацію до 1000 грн.
Довідково
Частина друга статті 2, стаття 12 (пункт 3 частини шостої), статті 132, 134, 139, 143, стаття 242 (частина п’ята), статті 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Стаття 33, стаття 64 Конституції України. Стаття 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI. Стаття 1, пункт 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII. Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (пункти 2, 3) — перелік статей Конституції, які можуть обмежуватися на період воєнного стану згідно з пунктом 3 цього Указу (статті 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53), прямо не включає статтю 33; обмеження свободи пересування під час воєнного стану ґрунтується на окремому повноваженні військового командування за пунктом 6 частини першої статті 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану», а не на прямому переліку Указу — це самостійна правова підстава, яку варто розрізняти. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (Порядок встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду). Постанова Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №380/11916/22. Справи Європейського суду з прав людини: Suominen v. Finland (заява №37801/97, 01.07.2003); Салов проти України (заява №65518/01); Проніна проти України (заява №63566/00); Серявін та інші проти України (заява №4909/04); Ruiz Torija v. Spain (Series A. 303-A) — наведено за текстом постанови апеляційного суду, редакція самостійно не звіряла ці цитати за базою HUDOC. Учасники провадження в тексті постанови анонімізовані («ОСОБА_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1» тощо); у цьому матеріалі їх імена та найменування підрозділу не розкриваються, оскільки редакція не мала незалежного джерела для їх ідентифікації.
Джерела: Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі №380/16046/24, провадження №А/857/3154/25.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.