17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – орган опіки та піклування Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради (далі – орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів.
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому
шлюбі, від якого у сторін народилося двоє дітей. Рішенням суду з відповідача
стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від одержуваних
відповідачем доходів щомісячно, це рішення ОСОБА_2 не виконує. Після звернення позивача до органів опіки та піклування із заявою про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_3 надано згоду про це.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: позбавлено
ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3; відмовлено в частині вимог щодо збільшення розміру аліментів.
Постановою апеляційного суду рішення в частині позбавлення ОСОБА_2
батьківських прав скасовано і відмовлено в позові; в решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін. При цьому апеляційний суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164
СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку
до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування,
медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний
розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати
як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли
змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і і лише за наявності вини
у діях батьків.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися
з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим,
суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі,
що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише
у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору
щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав,
суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину
вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки
та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і має рекомендаційний характер.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі No 466/9380/17 (провадження No 61-2175св20) можна ознайомитись за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771761