Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Відповідальність лікаря за завдану пацієнту шкоду (практичні аспекти)».
Одним із видів відповідальності медичних працівників є цивільно-правова відповідальність, що настає як наслідок завдання пацієнту моральної та матеріальної шкоди. Цивільно-правова відповідальність поділяється на два види:
- Договірна;
- Деліктна.
При визначенні виду відповідальності у процесі роботи з клієнтом мають бути встановлені наступні обставини:
- Чи було укладено договори про надання медичних послуг (медичної допомоги)?
- Чи було пацієнту завдано шкоду каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я?
- Чи настала смерть внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги?
Залежно від того, яку інформацію вдалося зібрати, можуть виникнути такі практичні ситуації в аспекті настання відповідальності:
Ситуація 1: договір про надання медичних послуг виконано у повному обсязі, шкоди каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я пацієнту завдано не було – цивільно-правова відповідальність не наступає.
Ситуація 2: пацієнту внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги не було завдано шкоди каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, але умови договору про надання медичних послуг були виконані неналежно чи не у повному обсязі – настає договірна відповідальність.
Ситуація 3: пацієнту внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги була завдана шкода каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, але договір про надання медичних послуг укладено з ним не було – настає деліктна (позадоговірна) відповідальність. Цивільно-правова відповідальність виникатиме на підставі ст. 1195, 1166, 1167 ЦК України.
Ситуація 4: пацієнту внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги була завдана шкода каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, і з ним було укладено договір про надання медичних послуг – настає договірна та деліктна відповідальність. Тобто, в цьому випадку два види відповідальності поєднуються: договірна (за невиконання умов договору) і позадоговірна (за шкоду здоров’ю: цивільно-правова відповідальність виникатиме на підставі ст. 1195, 1166, 1167 ЦК). Якщо договором передбачено збільшений обсяг та розмір відшкодування шкоди, то застосуванню підлягатимуть також відповідні положення договору в цій частині (для делікту). Якщо договором не передбачено збільшеного обсягу та розміру відшкодування шкоди, то відшкодуванню підлягатиме шкода в розмірі, який буде доведено потерпілим на підставі наявних у нього доказів (для делікту) (Постанова Верховного Суду 27.02.2019 р.у справі №755/2545/15-ц).
Ситуація 5: внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги настала смерть пацієнта, то незалежно від перебування у договірних відносинах – виникатиме деліктна відповідальність і відшкодуванню підлягатиме шкода, завдана смертю потерпілого.
Як зазначає Яна Бабенко, для настання договірної та деліктної відповідальності необхідно встановити наявність конкретних умов.
У контексті питання про можливість настання позадоговірної (деліктної) відповідальності доказуванню обов’язково підлягають наступні обставини:
1. Протиправна поведінка правопорушника;
2. Наявність шкоди;
3. Наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20).
Протиправна поведінка правопорушника полягає у наданні невчасної, неналежної, неякісної медичної допомоги. Згідно ч. 3 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пункт а) ч. 1 ст. 78 Основ визначає, що медичні, фармацевтичні працівники та фахівці з реабілітації зобов’язані сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну, лікарську і реабілітаційну допомогу.
Шкода. При порушенні суб’єктивного немайнового права на медичну допомогу йдеться про шкоду завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я та смертю потерпілого, що регулюється параграфом 2 Глави 82 ЦК України (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18).
Причинно-наслідковий зв’язок включає такі дві складові:
- медичний (технічний) аспект: встановлюється правильність дій медичного працівника відповідно до вимог стандартів, інших нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я. Він встановлюється судовими експертами. Для доведення цього аспекту потрібно призначення судово-медичної експертизи.
- юридичний (нормативний аспект): встановлення складу кримінального чи цивільного правопорушення. Його встановлює лише суд (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.10.2015 року у справі № 5-2024км15).
Стосовно вини як елементу складу правопорушення передбачені певні особливості. У цивільній науці та практиці у деліктних зобов’язаннях сформульовано презумпцію вини правопорушника, а отже саме відповідач має довести відсутність вини у його діянні. Аксіомами презумпції вини у сфері надання медичної допомоги є:
1) відсутність вини заподіювача шкоди доводиться ним самостійно, він несе тягар доказування;
2) якщо заподіювач шкоди не довів свою невинуватість, то вважається, що він винен у заподіянні шкоди;
3) сумніви у з’ясуванні невинуватості заподіювача шкоди повинні тлумачитись на користь особи, якій неправомірними діями була заподіяна шкода.
Окремо лектор сфокусувала увагу на умовах настання договірної відповідальності. У разі укладення договору про надання медичних послуг між суб’єктами надання медичної допомоги складаються договірні відносини, що регулюються главою 63 ЦК України, яка встановлює загальні умови про послуги. Додатково ці відносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Договірна відповідальність у медичній сфері настає у разі ненадання або неналежного надання медичної допомоги.
При зверненні до суду з позовом про відшкодування шкоди слід правильно визначити осіб, до яких подається позов. Відповідачем у такій категорії справ є заклад охорони здоров’я або фізична особа-підприємець, яка здійснює господарську діяльність з медичної практики, у трудових відносинах з якими перебуває медичний працівник. Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є медичний працівник.
До матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, якщо завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я включається:
- заробіток (дохід) втрачений внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
- витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків протезування, стороннього догляду тощо;
- витрати на лікування.
До матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, якщовнаслідок протиправних дій особа померла, включається:
- витрати на лікування;
- витрати на поховання;
- витрати на спорудження надгробного пам’ятника;
- витрати на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.
При заявленні вимог про стягнення матеріальної шкоди слід пам’ятати про три нюанси:
- стягнення витрат можливо і на майбутнє у межах строків, вказаних у судово-медичній експертизі;
- розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім, протезування із дорогоцінних металів), предмету догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість;
- ступінь втрати працездатності (у відсотках), потреба у додаткових видах допомоги визначається судово-медичною експертизою.
До моральної шкоди, яка виникла внаслідок ненадання чиненалежного надання медичної допомоги включається:
- фізичний біль та страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
- приниження честі та гідності фізичної особи.
Моральна шкода, завдана смертю пацієнта внаслідок ненадання чи неналежного надання медичної допомоги відшкодовується членам сім’ї померлого пацієнта. Ця шкода виражається у душевних стражданнях таких осіб. Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю (постанова Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 204/5773/14-ц).