Заступник голови ККС ВС, секретар Першої судової палати ККС ВС Наталія Антонюк розповіла про правову позицію ВС щодо використання доказів, отриманих у результаті НСРД, у виділеному кримінальному провадженні.
Про це повідомляє Судова влада.
В постанові ККС ВС від 18 березня 2025 року в справі № 723/884/17 сформульовано висновок про те, що якщо з кримінального провадження виділено матеріали досудового розслідування, у тому числі докази, отримані в результаті НСРД, в окреме кримінальне провадження, то використання цих доказів у виділеному кримінальному провадженні не потребує отримання ухвали слідчого судді в порядку ст. 257 КПК України.
Також ВС у своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що ухвала слідчого судді, відповідно до якої застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави, підлягає оскарженню в частині визначення розміру застави.
Наталія Антонюк звернула увагу на те, що відповідно до ст. 309 КПК України на ухвали слідчого судді, які не підлягають оскарженню в апеляційному порядку, можуть бути подані заперечення під час підготовчого провадження в суді. Зокрема, в постанові ККС ВС від 15 квітня 2025 року у справі № 127/15521/24 колегія суддів вказала, що суд, який розглядає незгоду сторони з ухвалою слідчого судді, постановленою під час досудового розслідування, яка не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, має повну судову дискрецію і може не погодитися з рішенням, постановленим слідчим суддею.
Заступник голови ККС ВС наголосила, що учасники кримінального провадження скаржаться на порушення права на захист внаслідок заміни захисника у зв’язку з мобілізацією його до Збройних Сил України. З цього приводу Касаційний кримінальний суд у справі № 127/2822/18 зазначив, що положеннями ст. 335 КПК України передбачено зупинення судового провадження лише у випадках, коли для проходження військової служби під час мобілізації був призваний обвинувачений, однак це положення не поширюється на мобілізацію захисника.
У постанові ККС ВС від 27 березня 2025 року у справі № 157/1664/22 ВС дійшов висновку, що положення ст. 309 КПК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, постановленої на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК України в кримінальному провадженні, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, не узгоджуються з положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, частин 4, 5 ст. 41, статей 55, 129 Конституції України, які в цьому кримінальному провадженні Суд застосовує як норми прямої дії. Суд виснував, що ухвала слідчого судді про передачу майна для реалізації у кримінальному провадженні, у якому нікому не повідомлено про підозру, підлягає апеляційному оскарженню.
Окрім того, доповідачка проаналізувала останні висновки Об’єднаної палати ККС ВС від 7 квітня 2025 року щодо:
- – обмеження строків подання заяви до суду про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (постанова у справі № 464/7111/14-к);
- – доцільності посилання на ст. 69 КК України під час призначення покарання неповнолітньому, якщо таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, але відповідатиме вимогам положень ст. 99-102 КК України (постанова у справі № 754/15594/23);
- – повноважень суду касаційної інстанції самостійно перевірити процесуальні документи, які стосуються наявності у слідчого чи прокурора повноважень на здійснення певних процесуальних дій у разі надання таких документів стороною обвинувачення під час касаційного перегляду судових рішень, якими особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення (постанова ОП ККС ВС від 7 квітня 2025 року у справі № 349/508/16-к).
Наталія Антонюк звернула увагу на правові позиції ВС у кримінальних провадженнях за ст. 336 КК України щодо ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Зокрема, йшлося про провадження, у яких обвинувачені належали до певної конфесії і вирішувалося питання, чи має особа право на проходження альтернативної військової служби (постанови від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24, від 2 травня 2024 року у справі № 344/12021/22 та від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22).
Зокрема, в останньому з рішень щодо цієї проблематики суд зазначив таке. Призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов’язку не лише в бойовій обстановці, а може бути пов’язаний з іншими видами несення цієї служби (як-от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
У цьому провадженні засудженого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти в захисті України як зв’язківця. Тобто держава навіть в умовах воєнного стану та мобілізації врахувала повідомлену засудженим інформацію про його віру. Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як зв’язківець, не було, оскільки засуджений не з’явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов’язана з використанням та носінням зброї.
Також Верховний Суд вказав, що Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте під час мобілізації військовозобов’язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави. Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.