Про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на встановлення обмежень щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб’єктами господарювання

Приписами підпункту 4 пункту 12.4 статті 12 Закону України від 12.08.2014 No1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями тимчасово обмежувати під час тимчасової окупації саме поставки окремих товарів (робіт, послуг), тобто постачання останніх у межах господарської діяльності відповідних суб’єктів, і, натомість, згідно з вказаними положеннями позбавлений повноважень на встановлення обмежень щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб’єктами господарювання

04 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017у справі No826/9502/16 (провадження No К/9901/33828/18) за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 No1035 незаконною.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просила визнати постанову Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 No1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію»(далі – Постанова КМУ No1035) незаконною та такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (Конституції України, Закону України «Про захист прав внутрішньо переміщених осіб», Протоколу Першого до Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод) повністю, та скасувати її.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Постанова КМУ No1035 перешкоджає позивачці, як внутрішньо переміщеній особі, вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власним майном, а саме: внаслідок заборони переміщення такого майна з тимчасово окупованої території на іншу територію України, що порушує гарантоване приписами Закону України від 12.08.2014 No1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»(далі – Закон No1636-VII) та частиною 1 статті 9 Закону України від 20.10.2014 No1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон No 1706-VII) право на переміщення рухомого майна, належного внутрішньо переміщеній особі, та його збереження.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що прийнявши пункт 1 Постанови No1035, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень. Також суд апеляційної інстанції наголосив, що вказані положення суперечать приписам пункту 13.1статті 13 Закону No1636-VII та частині 1статті 9 Закону No 1706-VII.

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно із статтею 13 Закону України 15.04.2014 No 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон No 1207-VII) передбачено, що особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Відповідно до підпунктів 1, 2 частини 1статті 10 Закону No 1706-VII, Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; забезпечує проведення моніторингу внутрішнього переміщення осіб, спрямовує діяльність органів виконавчої влади на усунення обставин (умов), що сприяли внутрішньому переміщенню осіб, захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, сприяння поверненню таких осіб до залишеного місця проживання та їх реінтеграції.

Постанова No1035 прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання положень підпункту 4 пункту 12.4 статті 12 Закону No 1636-VII, якими визначено, що під час тимчасової окупації поставки товарів на територію (з території) ВЕЗ «Крим» здійснюються з урахуванням того, що Кабінет Міністрів України має право тимчасово обмежити поставки окремих товарів (робіт, послуг) та/або під окремими (всіма) митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.Таке рішення: а) приймається виключно з метою забезпечення безпеки держави, збереження громадського порядку та охорони здоров’я населення України;б) набирає чинності не раніше ніж через 30 календарних днів після його оприлюднення; в) не може призводити до порушення норм Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», іншого антимонопольного законодавства України у частині, що поширюється на покупців таких товарів (робіт, послуг) на іншій території України.

Водночас згідно із преамбулою Закон No 1636-VIIє спеціальним законом, норми якого визначають особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», створюють вільну економічну зону «Крим» (далі по тексту – ВЕЗ «Крим») та врегульовують інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Отже, Закон No 1636-VII та прийняті на його виконання нормативні акти мають застосовуватись з урахуванням, у тому числі, вимог статті 13 Закону No 1207-VII. Водночас пунктом 13.1 статті 13 Закону No1636-VII передбачено, що об’єкти права приватної, державної та комунальної власності, що розташовані (знаходяться) на тимчасово окупованій території України, залишаються у власності осіб, які мали такі об’єкти у власності (користуванні) на початок тимчасової окупації.

Частиною 1 статті 9 Закону No 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщена особа, зокрема, має право на сприяння у переміщенні її рухомого майна.

Верховний Суд зазначив, що спеціальними правовими нормами, які регулюють особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України та особливості захисту прав та охоронюваних законом інтересів внутрішньо переміщених осіб, передбачено гарантію захисту права власності осіб на об’єкти, розташовані на тимчасово окупованій території України, а також сприяння у переміщенні рухомого майна, належного внутрішньо переміщеним особам.

За позицією відповідача, Постанова No1035 прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання приписів підпунктів 4 пункту 12.4статті 12 Закону No1636-VII. Отже, згідно підпункту 4 пункту 12.4статті 12 Закону No1636-VIIКабінету Міністрів України надано право під час тимчасової окупації тимчасово обмежувати саме поставки окремих товарів (робіт, послуг) та/або під окремими (всіма) митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію. Водночас стаття 14 Закону No1706-VIIзахищає права внутрішньо переміщеної особи на рівні з іншими громадянами України.

Проаналізувавши норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що поставкою є домовленість суб’єктів господарювання щодо реалізації товару для його використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

Так, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу, що ані у змісті оскаржуваної Постанови No1035, а ні у змісті Закону No1636-VII та Закону No1706-VII, які містять спеціальні норми регулювання спірних правовідносин, не визначено поняття «поставка», яке використовується та мало б відмінне від загальнопоширеного визначення терміну «поставка», наведеного вище. Водночас зазначені закони не наділяють відповідача правом у спосіб, визначений у пункті 1 Постанови No1035, обмежувати право власності внутрішньо переміщеної особи.

Верховний Суд дійшов висновку, що приписами підпункту 4 пункту 12.4статті 12 Закону No1636-VIIКабінет Міністрів України наділений повноваженнями тимчасово обмежувати під час тимчасової окупації саме поставки окремих товарів (робіт, послуг), тобто постачання останніх у межах господарської діяльності відповідних суб ’єктів, натомість, позбавлений на встановлення обмежень, згідно з вказаними положеннями, щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб ’єктами господарювання.

Верховним Судом звернуто увагу на нормотворчу техніку пункту 1 оскаржуваної Постанови No1035.Так, пункт 1 сформульовано наступним чином «заборонити на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком:особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі;соціально значущих продуктів харчування, що переміщуються громадянами, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 50 кілограмів на одну особу, за переліком згідно з додатком. Установити, що положення абзацу третього цього пункту застосовується у разі, коли особа, яка ввозить товари на тимчасово окуповану територію України, в’їжджає на зазначену територію не частіше одного разу протягом однієї доби.».

Отже, безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій вищезазначених норм свідчить про обмеження перевезення особистих речей громадян переліком, визначеним частиною першою статті 370 Митного кодексу України, а саме пунктами 1-23 частини 1, оскільки пункт 24 частини 1 цієї статті, який передбачає інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України, також під забороною.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, беручи до уваги, що оскаржувана Постанова No1035 спрямована на врегулювання правовідносин щодо постачання товарів (робіт, послуг) у межах господарської діяльності відповідних суб’єктів, перелічені винятки не повинні бути викладенні таким чином, що застосування зазначених правових норм призводить до обмеження переміщення будь-яких особистих речей фізичними особами (в тому числі і техніки, яка була у користуванні), які не є суб’єктами господарювання.

Верховний Суд констатував, що суб’єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок прийняття “неоднозначних” нормативно-правових актів.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 04 лютого 2021 року No 826/9502/16 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94666210.