Проблемні питання допустимості доказів у кримінальному провадженні: суддя Вікторія Бучківська

Під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів у Вищій школі адвокатури на тему “Проблемні питання допустимості доказів у кримінальному провадженні”, Бучківська Вікторія, суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області, викладач Львівського регіонального відділення Національної школи суддів України, розповіла про загальні положення допустимості доказів, правила їх оцінки та аналіз правових висновків Верховного Суду щодо допустимості та недопустимості доказів.

В одному із судових рішень ККС ВС (постанова від 7 червня 2018 року) йдеться про те, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає суду право вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості в порядку, визначеному ст. 89 КПК України.

У кримінально-процесуальній доктрині загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів:

  • належне джерело;
  • належний суб’єкт;
  • належна процесуальна форма;
  • належна фіксація;
  • належна процедура;
  • належний вид способу формування доказової основи.

Відповідно до позиції ВС/ККС, висловленої в постанові від 11.02.2020 р. під час розгляду кримінального провадження, даючи оцінку допустимості доказу, суд має проаналізувати критерії допустимості таких доказів, як-от: законність джерела, законність способу отримання, процесуальне оформлення перебігу й результатів слідчої дії.

Загальні положення про недопустимість доказів:

  • КПК не містить положення про те, що будь-яке процесуальне порушення, допущене при збиранні доказів, тягне за собою безумовне визнання доказів недопустимими (як протилежність за визначенням допустимим доказам).
  • Разом з тим передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч.1 статті 87 КПК).
  • Суд має обґрунтувати випадки істотного порушення прав і свобод людини, які тягнуть за собою визнання доказу недопустимим.

Особливою вимогою є дотримання, передбаченого законом, порядку при отриманні доказів. Тому, правила оцінки доказів мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів.

Правила оцінки доказів:

  • • Жоден доказ не має наперед встановленої сили
  • • Тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого
  • • Належність, допустимість, достовірність
  • • Достатність та взаємозв’язок

Порядок вирішення питання щодо недопустимості доказів:

  • Під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч.4 статті 87, ч. 2 статті 89 КПК) – у випадках, коли:
  1. такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини
  2. і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду;
  • у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 статті 89 КПК) – якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які:
  1. тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів;
  2. зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу. А також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК.

Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу