Принцип свободи заповіту має важливе значення, зокрема, у тих спадкових справах, які стосуються вирішення питання щодо кваліфікації заповіту як нікчемного або оспорювання заповіту. Принцип свободи заповіту спрямований на те, щоб підстави, передбачені законодавцем для кваліфікації заповіту як нікчемного та для його оспорювання, не підлягали розширеному тлумаченню.
На цьому наголосив суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат, повідомляє прес-служба Судової влади.
Так, у постанові КЦС ВС від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 в основу висновків суду покладено принцип свободи заповіту. У цій справі в контексті свободи заповіту постало питання щодо того, чи призводить відсутність вказівки в заповіті на те, що заповідач через фізичні вади не міг сам його прочитати, до нікчемності заповіту (заповідач у заповіті власноручно написав, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно»).
«Кваліфікація заповіту як нікчемного може бути тільки тоді, коли в заповідача є певні фізичні вади, які позбавляли його можливості прочитати заповіт. У цьому разі посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Недотримання вимоги щодо порядку посвідчення заповіту (відсутність свідків) може мати наслідком нікчемність заповіту на підставі ч. 1 ст. 1257 ЦК України», – зауважив доповідач.
Крім того, Василь Крат звернув увагу на питання щодо усунення від спадкування. У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 КЦС ВС зазначив: з огляду на те, що цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, є неможливим, оскільки її цивільна правоздатність вже припинилась.
Що стосується питання складу спадщини (актив і пасив), то, за словами спікера, під час його визначення може поставати питання, зокрема, про спадкування права на відшкодування моральної шкоди.
«Традиційно під моральною шкодою розуміють фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або які посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи», – сказав Василь Крат.
Він акцентував на постанові від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17, у якій КЦС ВС зробив висновок, що право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Тому в ч. 3 ст. 1230 ЦК України передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи, то в такому разі не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.