Обставини справи
Справа стосується публікації фото заявниці та її персональних даних у ЗМІ через шість місяців після пред’явлення обвинувачення у вчиненні деяких правопорушень. Заявниця скаржилася, що публікація була зроблена за розпорядженням прокурора без її попереднього повідомлення про це, за відсутності можливості оскаржити рішення та без розмежування її та співобвинуваченого в контексті правопорушень, у вчиненні яких вона обвинувачувалася, що створило у суспільства враження, що вона
обвинувачується у вчиненні більш тяжкого злочину, аніж було насправді.
Заявниця, Eleni Margari, є громадянкою Греції, яка народилася в 1978 році та проживає в м. Афіни.
16 листопада 2015 року заявницю було затримано в межах поліцейського розслідування разом з іншими шістьма особами. Прокурор суду першої інстанції м. Афіни звинуватив заявницю в пособництві та підбурюванні до шахрайства, підробці та використанні підроблених документів, а також в участі у злочинній організації (стаття 187 § 5 Кримінального кодексу). Заявницю було звільнено з-під варти після того, як її захист зробив заяву 19 листопада 2015 року про те, що вона не залишить країну.
25 листопада 2015 року Департамент громадської безпеки поліції Східної Аттики звернувся до прокурора з проханням опублікувати персональні дані та фотографії обвинуваченої відповідно до статті 2 (b) і статті 3 § 2 Закону № 2472/97 з метою захисту суспільства від подібних дій, а також з метою розслідування інших справ, у яких брала участь обвинувачена.
Після цього прокурор суду першої інстанції м. Афіни видав розпорядження № F34/2015, яким дозволив публікацію персональних даних і фотографій семи обвинувачених, включаючи заявницю, в будь-яких ЗМІ та на вебсайтах протягом шести місяців, починаючи з 2 грудня 2015 року до 2 червня 2016 року. Розпорядження було схвалено прокурором Афінського апеляційного суду, який вважав, що всі правові умови для такого розпорядження були дотримані.
По завершенню основного розслідування справи обвинувачених були передані для розгляду до Афінського кримінального апеляційного суду у складі колегії з трьох суддів. Вироком № 3126/2017, ухваленим 22 червня 2017 року, заявницю було визнано винною і призначено покарання у виді 11 років та 6 місяців позбавлення волі. Заявниця та її співобвинувачені оскаржили цей вирок до Афінського кримінального апеляційного суду у складі колегії з п’яти осіб. Згідно з інформацією, наданою Урядом до суду апеляційної інстанції не з’явилась ні заявниця, ні її представник). З матеріалів справи слідувало, що заявниця є такою, що переховується від суду (втікачем).
Посилаючись на статтю 8 Конвенції заявниця скаржилася на публікацію її фотографії та персональних даних у ЗМІ після пред’явлення їй обвинувачення у вчиненні певних злочинів, вважаючи, що було порушено її право на повагу до приватного життя.
Оцінка Суду
Відповідні загальні принципи нещодавно були повторені в рішенні у справі L.B. v. Hungary [GC] (№36345/16, §§ 108-109, 115 і 118-126, 9 березня 2023 року) з подальшими посиланнями (пункт 46 рішення).
Будь-який захід, що передбачає оприлюднення персональних даних особи, незалежно від того, чи є вона стороною або третьою стороною судового розгляду, має відповідати першочерговій суспільній потребі (див.Vicent Del
Campo v. Spain, №25527/13, § 46, 6 листопада 2018 року), і має обмежуватися,
наскільки це можливо, тим, що є суворо необхідним з огляду на особливості
провадження (див. L.L. v. France, №7508/02, § 45, ECHR 2006-XI) (пункт 47 рішення).
Що стосується використання фотографії, ЄСПЛ вважав, що якщо фотографія, опублікована в контексті звітування про незавершене кримінальне провадження, сама по собі не має інформаційної цінності, то повинні бути вагомі причини для виправдання такого втручання в право обвинуваченого на повагу до його чи її приватного життя (див. Khuzhin and Others v. Russia, №13470/02, § 117, 23 жовтня 2008 року) (пункт 48 рішення).
Сторонами не заперечувалося, що зазначене втручання було здійснене відповідно до закону. Зокрема, стаття 2 (b) Закону № 2472/1997, чинного на той час, дозволяла прокурору видавати розпорядження про публікацію персональних даних. як зазначено в статті 3 § 2 цього Закону, за певних умов, наприклад, повідомлення суб’єкта персональних даних, зазначення в розпорядженні причин та права суб’єкта подати апеляцію. Стаття 2 (b) передбачала відступ від деяких наведених вище умов відносно певних злочинів, зокрема створення злочинної організації та приєднання до неї. Тому ЄСПЛ погодився, що втручання було відповідно до закону (пункт 51 рішення).
Стосовно питання про те, чи переслідувала публікація будь-яку із легітимних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції, ЄСПЛ звернув увагу, що зазначені
національні положення вказували, що така публікація слугувала цілям захисту
суспільства, особливо неповнолітніх та вразливих чи незахищених верств
населення, а також сприяла реалізації державою завдання з покарання за вищезгадані злочини. Прокурор у своєму розпорядженні № F34/2015 виправдав публікацію фотографії та даних посиланням на необхідність захисту суспільства й сприяння збору додаткової інформації щодо тих чи інших правопорушень. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що публікація була здійснена з метою захисту прав і свобод інших осіб і, таким чином, переслідувала законні цілі відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції (пункт 52 рішення).
У цій справі заявницю було обвинувачено у вчиненні певних правопорушень. Прокурор скористався своїми законними повноваженнями, аби прийняти
рішення про оприлюднення фотографій обвинувачених разом із інкримінованими їм злочинами, вказавши причини публікації та період часу, протягом якого розпорядження буде дійсним, а саме шість місяців. У зв’язку із цим ЄСПЛ погодився, що кримінальне провадження має особливості, які необхідно брати до уваги (порівняйте згадане вище рішення у справі
Vicent del Campo). Зокрема, він повторив, що необхідність захисту конфіденційності певних видів персональних даних іноді може бути переважена інтересом у розслідуванні та кримінальному переслідуванні злочину, й публічним характером судового провадження. Однак той факт, що вона є суб’єктом кримінального провадження, не обмежує обсяг більш широкого захисту її приватного життя, яким користується заявниця як «звичайна людина» (див.
Khuzhin and Others, цит. вище) (пункт 54 рішення).
ЄСПЛ уже постановив, що об’єктивна користь фотографій, зроблених органами влади після затримання особи, підозрюваної у вчиненні правопорушення, може зробити їхнє зберігання «необхідним у демократичному суспільстві» для цілей протидії злочинності (див. Suprunenko v. Russia (ухв.), №8630/11, § 65, 19 червня 2018 року). Ті самі міркування застосовуються в контексті публікації фотографії заявниці разом з інформацією про пред’явлені обвинувачення щодо неї, а саме що об’єктивна користь публікації матеріалу, про який йде мова, слугувала достатньо нагальній суспільній потребі за існуючих умов, і беручи до уваги той факт, що таке втручання було обмежено строком у шість місяців (пункт 56 рішення).
Повертаючись до оцінки пропорційності цієї публікації та того, чи надали органи влади відповідні та достатні підстави для цього, ЄСПЛ зауважив, що законодавство Греції передбачає певні гарантії, коли прокурор приймає
розпорядження про публікацію персональних даних і фотографій в контексті
незавершеного кримінального провадження, такі як попереднє повідомлення
обвинуваченого та право на оскарження. Однак, у разі створення або приєднання до злочинної організації, зазначені гарантії не застосовуються. Зокрема, заявниця не була офіційно повідомлена про публікацію її фотографії та персональних даних ні до публікації, ні після. Вона дізналась про це випадково через своїх друзів. ЄСПЛ турбувало питання такого законодавства. Зокрема, він уже встановлював порушення статті 8 Конвенції у випадках, коли фотографії
обвинувачених були надані ЗМІ без їхньої згоди та за відсутності належних підстав для цього у національному законодавстві, або коли втручання було
невиправданим (див. згадане вище рішення у справі Khuzhin and Others, § 117). Хоча юридично обов’язкове зобов’язання отримати згоду обвинуваченого перед
публікацією його чи її фотографій та пред’явлених обвинувачень може суперечити меті закону, тим не менше ЄСПЛ вважав, що заявницю принаймні до публікації слід було повідомити про розповсюдження її фотографії та деталей кримінальних обвинувачень, розслідування яких тривало, оскільки факт того, що вона була суб’єктом кримінального провадження, не обмежував обсяг більш широкого захисту її приватного життя, яким вона користувалася як «звичайна людина».
Крім того, заявниця не мала права оскаржити розпорядження прокуратури про публікацію її фотографії та персональних даних. Закон передбачав, що для окремих категорій правопорушень розпорядження набирає чинності негайно та схвалюється прокурором Апеляційного суду, але без уточнення критеріїв такого схвалення. Незважаючи на те, що стаття 8 Конвенції не містить чітких процесуальних вимог, для ефективної реалізації прав, гарантованих цим положенням, важливо, аби відповідний процес прийняття рішень був
справедливим і таким, що забезпечує належну повагу до інтересів, які ним
захищаються. Такий процес може вимагати існування ефективного
процесуального законодавства, за допомогою якого заявник може відстоювати свої права за статтею 8 Конвенції за умов справедливості (див. Ciubotaru v.
Moldova, №27138/04, § 51, 27 квітня 2010 року). Однак за обставин цієї справи
заявниця не мала можливості бути заслуханою до ухвалення рішення або подати
заяву про перегляд і надати свої аргументи після прийняття рішення (пункт 58
рішення).
ЄСПЛ також урахував аргумент заявниці про те, що її було обвинувачено лише у вчиненні злочину, пов’язаного з приєднанням до злочинної організації, як це передбачено статтею 187 § 5 Кримінального кодексу, а не в більш тяжкій формі
цього злочину, яку передбачено статтею 187 § 1 Кримінального кодексу. Тоді як у розпорядженні прокурора достатньо чітко описувалися конкретні правопорушення, у яких обвинувачувалася заявниця, поліцейське оголошення на виконання розпорядження прокурора не розмежовувало обвинувачених, лише
вказуючи, що їх обвинувачували у злочинах «залежно від обставин». Пізніше
повідомлення поліції було опубліковано в ЗМІ. У зв’язку із цим ЄСПЛ вважав, що обробка персональних даних, пов’язаних із кримінальними обвинуваченнями,
потребує посиленого захисту через особливу чутливість даних, про які йдеться
(порівняйте рішення Суду Європейського Союзу від 22 червня 2021 року (Велика
Палата) у Latvijas Republikas Saeima (штрафні бали), C-439/19, EU:C:2021:504). Тому надзвичайно важливо, щоб у разі публікації чутливих даних у контексті
незавершеного кримінального провадження або в контексті розслідування
кримінальних правопорушень, такі дані точно відображали ситуацію та пред’явлені особі обвинувачення, зокрема з урахуванням вимоги дотримання
презумпції невинуватості (пункт 59 рішення).
Викладених вище міркувань достатньо, щоб дати змогу ЄСПЛ дійти висновку, що втручання у право заявниці на повагу до її приватного життя, спричинене розпорядженням прокурора та повідомленням поліції, не було достатньо виправданим за конкретних обставин справи та, незважаючи на свободу розсуду національного суду в таких питаннях, була непропорційним переслідуваним законним цілям. Відповідно мало місце порушення статті 8 Конвенції (пункт 60 рішення).
Висновок
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного й сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 20 червня 2023 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.