Пунктом 1 ч. 9 ст. 100 КПК регулюються питання щодо процесуального порядку застосування спеціальної конфіскації, тоді як матеріально-правові підстави – ст. 96-1 та ст. 96-2 КК

Касаційний суд позбавлений можливості самостійно вирішувати питання, чи існували матеріально-правові підстави для застосування спеціальної конфіскації, якщо у касаційній скарзі не вказується на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 96-1 та 96-2 КК, та не порушується питання щодо погіршення становища засудженого через необхідність застосування відносно нього зазначених положень КК.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК та вирішено питання щодо речових доказів.

Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо речових доказів, безпідставно порушив вимоги п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК та не застосував спеціальну конфіскацію автомобіля, яким володіє ОСОБА_1 і який є знаряддям злочину.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в порушення положень п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК не застосовано спеціальну конфіскацію автомобіля. Однак вказаною нормою кримінального процесуального закону регулюються питання щодо процесуального порядку застосування спеціальної конфіскації, тоді як матеріально-правові підстави її застосування визначені законом України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 96-1 та ст. 96-2 КК. При цьому прокурор, вказуючи на п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК, жодним чином не обґрунтовує порушення апеляційним судом положень статей 96-1, 96-2 КК.

Отже, виходячи з того, що у касаційній скарзі не вказується на неправильне
застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 96-1 та 96-2 КК, та не порушується питання щодо погіршення становища засудженого через необхідність застосування відносно нього зазначених положень закону про кримінальну відповідальність, ККС позбавлений можливості самостійно вирішувати, чи існували в цьому випадку матеріально-правові підстави для застосування спеціальної конфіскації.

Поряд з цим, перевіривши доводи прокурора щодо невідповідності ухвали
апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК, суд касаційної інстанції також не знаходить підстав для їх задоволення. Так, в апеляційній скарзі прокурор також порушував питання про безпідставне незастосування спеціальної конфіскації і наводив ті ж самі доводи, що і в касаційній скарзі, а саме вказував на незастосування положень п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК.

Апеляційний суд, перевіривши зазначені доводи, дійшов висновку про їх безпідставність, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви та висновки. За наведених обставин ВС вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Детальніше з текстом постанови ВС від 02.09.2020 у справі No 761/48436/18 (провадження No 51-1239км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91460868