Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації “Національна асоціація адвокатів України” в особі Ради адвокатів України, третя особа – Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2022 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Недержавної некомерційної професійної організації “Національна асоціація адвокатів України” в особі Ради адвокатів України, третя особа – Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просив:
– визнати протиправними і нечинними з моменту прийняття слова «виключно для адвокатів свого регіону», які містяться в абзаці «є операторами підвищення кваліфікації, які не потребують акредитації, виключно для адвокатів свого регіону» пункту 12, а також пункти 18, 19, 20, пункт 2 розділу IV Перехідні положення Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 03.07.2021 року № 63.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач – ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
17 січня 2023 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 2423, від Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 ґрунтується на домислах та доводах, які є уявними, посилання позивача на висновки Верховного Суду (у відповідних справах) не можуть бути враховані, оскільки між позивачем та відповідачем у вказаній справі та у даному спорі, з урахуванням предмету позову і меж заявлених позовних вимог, виникли різні правовідносини.
18 січня 2023 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 2528, від Вищої школи адвокатури надійшли заперечення, відповідно до змісту яких, третя особа заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, доводи Національної асоціації адвокатів України викладені у відзиві на апеляційну скаргу – підтримує в повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи ОСОБА_1 про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірних положень Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаними приписами порядку, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу, крім того, на переконання суду, рішення Ради адвокатів України про затвердження Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України в повній мірі відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Статуту, затвердженого рішенням звітно – виборного з`їзду адвокатів України від 09.06.2017 року, Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, а тому доводи позивача про відсутність таких повноважень у відповідача на законодавчому рівні судом не приймаються.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, рішенням Ради адвокатів України від 03 липня 2021 року № 63 затверджено в новій редакції «Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України». Цим порядком, зокрема, на адвокатів України покладено обов`язок щороку проходити «заходи з підвищення кваліфікації» в обсязі необхідному для отримання достатньої кількості «балів».
Серед іншого, це положення передбачає:
« 12. Ради адвокатів регіону:
– є операторами підвищення кваліфікації, які не потребують акредитації, виключно для адвокатів свого регіону.
18. Адвокати, до досягнення ними 3-х річного адвокатського стажу зобов`язані пройти Модульну програму «Молодий адвокат», яку розробляє та реалізовує Вища школа адвокатури НААУ.
19. Адвокати, які набули статусу адвоката, протягом перших трьох років своєї адвокатської діяльності зобов`язані підвищити свій професійний рівень на рівні 48 годин з яких не менше 16 годин – щороку. У разі отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю у другому півріччі відповідного року, такий адвокат має право отримати меншу кількість балів у першому році отримання свідоцтва, за умови, що загальна кількість балів за 3 роки становитиме не менше 48 годин.
20. Всі адвокати, за виключенням адвокатів, зазначених у пункті 19 цього порядку, зобов`язані підвищувати кваліфікацію адвоката на рівні 10 годин на рік (10 залікових балів).
IV. Перехідні положення
2. Даний Порядок вступає в дію з моменту його прийняття»
Позивач, вважаючи вказані пункти рішення протиправними, вказуючи, що РАУ не мала права зобов`язувати адвокатів до вчинення цих дій і не мала повноважень приймати рішення з цими пунктами, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), від 30.09.2020 року у справі № 806/204/17 (адміністративне провадження № К/9901/20487/18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № П/9901/370/18 (провадження № 11-77заі18), від 28.10.2020 року у справі № 9901/153/20 (провадження № 11-201заі20), тобто є сталою.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Разом з тим, відповідно до відомостей, які містяться в профайлі адвоката Плескача В`ячеслава Юрійовича Єдиного реєстру адвокатів України, позивачем у 2020 та 2021 роках виконано вимоги щодо підвищення кваліфікації адвоката, що вочевидь спростовує доводи останнього про наявність порушеного права позивача на час звернення останнього до суду з заявленими позовними та апеляційними вимогами.
Доводи щодо можливості недобору безкоштовних балів за певний рік, також є абстрактними, адже, як вказано вище, нормами КАС України передбачено захист саме порушеного права на момент звернення до суду, а не те, яке можливо буде порушене у майбутньому.
Колегія суддів не вбачає, що спірними положеннями Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України порушуються конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , в той час як незгоду позивача з указаними приписами порядку не є тотожним захисту порушенню права, свободи чи інтересу, в розумінні норм КАС України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.
Так, частиною 2 ст. 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, яким і є оскаржуваний акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Таким чином, можливість обмеження права ініціювати судовий розгляд передбачена чинним законодавством та має легітимну мету.
Однією з цілей обмеження права доступу позивача до суду є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів відповідних актів.
На переконання колегії суддів, такі обмеження мають законну мету та унеможливлюють порушення принципу диспозитивності.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 826/3706/17 відсутність матеріально-правової заінтересованості позивачів, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
У той же час, оцінюючи доводи апелянта щодо повноважень РАУ зобов`язувати усіх адвокатів України проходити заходи з підвищення кваліфікації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені, зокрема, в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною третьою статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
Відповідно до статті 45 Закону Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
Національна асоціація адвокатів України, зокрема, забезпечує високий професійний рівень адвокатів України.
Згідно Статуту, затвердженого рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року від 09 червня 2017 року, НААУ є вільною у виборі напрямів її діяльності у межах, передбачених законодавством України та цим Статутом.
Пунктом 2.3.3 Статуту передбачено, що НААУ забезпечує високий професійний рівень адвокатів України, розробляє методику професійної підготовки та перепідготовки адвокатів, помічників та стажистів адвокатів, поширює етичні стандарти професії.
Статтею 46 Закону передбачено організаційні форми адвокатського самоврядування, до яких входить Рада адвокатів України
Відповідно до статті 55 Закону, у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України.
Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний:
1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;
2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;
3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;
4) підвищувати свій професійний рівень;
5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;
6) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
Отже, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено обов`язок адвоката, зокрема, підвищувати свій професійний рівень (пункт 4 частини першої статті 21).
Частиною четвертою статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України: 1) складає порядок денний, забезпечує скликання та проведення з`їзду адвокатів України; 2) визначає квоту представництва, порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів регіонів, з`їзду адвокатів України; 3) забезпечує виконання рішень з`їзду адвокатів України; 4) здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України, здійснює контроль за діяльністю рад адвокатів регіонів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та надання витягів з нього; 5) затверджує регламент конференції адвокатів регіону, положення про раду адвокатів регіону, положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, положення про ревізійну комісію адвокатів регіону, положення про комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги; 6) встановлює розмір та порядок сплати щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, забезпечує їх розподіл і використання (якщо з`їздом адвокатів України прийнято рішення про сплату щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та визначено напрями їх використання); 7) визначає розмір відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 8) сприяє діяльності рад адвокатів регіонів, координує їх діяльність; 9) сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів; 10) приймає рішення про розпорядження коштами і майном Національної асоціації адвокатів України відповідно до призначень коштів і майна, визначених статутом Національної асоціації адвокатів України та рішеннями з`їзду адвокатів України; 11) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад адвокатів регіонів, їх голів, скасовує рішення рад адвокатів регіонів; 12) визначає друкований орган Національної асоціації адвокатів України; 13) забезпечує ведення офіційного веб-сайту Національної асоціації адвокатів України; 14) виконує інші функції відповідно до цього Закону та рішень з`їзду адвокатів України.
Відповідно до приписів Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (зі змінами), Рада адвокатів України, окрім іншого, визначає порядок та форми підвищення кваліфікації адвокатами, здійснює методичне керівництво та організовує підвищення кваліфікації адвокатів.
Акти органів адвокатського самоврядування є нормами самоврядності адвокатури, прийняття яких делеговано органам адвокатського самоврядування чинним законодавством України в межах своєї компетенції при реалізації своїх повноважень та мають сферу дії, обмежену відносинами конкретних суб`єктів – адвокатів.
Таким чином, спірне рішення Ради адвокатів України про затвердження Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України в повній мірі відповідає вимогам вище наведених законів та підзаконних актів у сфері здійснення адвокатської діяльності, з огляду на що доводи позивача про відсутність таких повноважень у відповідача на законодавчому рівні є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає недоцільними посилання апелянта на необхідність врахування в межах спірних правовідносин правової позиції, викладеної судами в межах розгляду справи 816/2353/17, з огляду на приписи ч.7 ст. 78 КАС України, відповідно до яких правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Посилання ж позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 815/2818/18; від 24 квітня 2019 року у справі № 826/9779/17; від 14 лютого 2019 року у справі № 826/5493/16 також є необґрунтованими, з огляду на різний характер спірних правовідносин.
Щодо дискримінаційного характеру окремих пунктів спірного рішення РАУ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядком підвищення кваліфікації адвокатів України визначено, що підвищення кваліфікації є підвищенням професійного рівня адвоката, що є його важливим професійним обов`язком, дотримання якого має забезпечувати безперервне поглиблення, розширення й оновлення адвокатами своїх професійних знань, вмінь та навичок, за бажанням адвоката здобуття нової спеціалізації або кваліфікації у певній галузі права чи сфері діяльності на основі раніше здобутої освіти і практичного досвіду, забезпечувати адвокатів достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві та практиці його тлумачення та застосування.
У пункті 14 цього Порядку наведено перелік видів підвищення кваліфікації адвокатів, в якому відображено 14 способів підвищення кваліфікації адвокатів.
Отже, адвокат протягом року, виконуючи обов`язок з підвищення свого професійного рівня має можливість самостійно, без обмежень, на власний розсуд обрати той чи інший способи підвищення кваліфікації, що на переконання колегії суддів є раціональним та доцільним, такими, що не містить жодних ознак дискримінації.
Позивач в резолютивні частині позову просить суд визнати протиправними і нечинними з моменту прийняття «слова «виключно для адвокатів свого регіону», які містяться в абзаці 3 п. 12 Порядку».
Разом з тим, пункт 12 Порядку, в цілому, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, даний пункт окреслює діяльність Ради адвокатів регіону з питань підвищення кваліфікації адвокатів, таким чином, як вірно зауважено судом першої інстанції, доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є припущенням, не містять обґрунтування негативного впливу спірних рішень Ради адвокатів України на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать лише про незгоду позивача зі змістом частини тексту пункту 12, що, як зазначалось вище, не може бути підставою позову.
Щодо пункту 18 спірного рішення «адвокати, до досягнення ними 3-х річного адвокатського стажу зобов`язані пройти Модульну програму «Молодий адвокат», яку розробляє та реалізовує Вища школа адвокатури НААУ», колегія суддів зазначає, що вимоги даного пункту жодним чином не містить ознаки дискримінації з огляду на зміст Порядку навчання за професійними програмами, адже останній не передбачає складання іспитів. Створення даного навчального продукту спрямовано допомогли краще адаптуватися до нової професії, модулі можуть містити інструментарій для закріплення здобутих знань.
Пункт 19 має наступний зміст «адвокати, які набули статусу адвоката, протягом перших трьох років своєї адвокатської діяльності зобов`язані підвищити свій професійний рівень на рівні 48 годин з яких не менше 16 годин щороку…»
Оскаржуваний пункт також не містить жодних дискримінаційних ознак в розумінні понять Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», на які посилається позивач, адже, як вірно зауважено відповідачем, різниця між встановленими критеріїв щодо обсягів підвищення кваліфікації молодими спеціалістами та спеціалістами, які вже мають певний досвід у професії, не є новизною в суспільстві.
Молоді фахівці у сфері медицини, освіти, правосуддя зобов`язані підвищувати свою кваліфікацію в більшому об`ємі (наприклад: відповідно до Положення про підготовку та періодичне навчання у Національній школі суддів України, тривалість підготовки суддів, призначених на посаду судді становить не менше 40 академічних годин упродовж кожних трьох років перебування на посаді).
Пункт 2 розділу IV Перехідних положень Порядку зазначає, що «даний Порядок вступає в дію з моменту його прийняття», втім позивачем не доведено, яким саме чином даний пункт порушує його права, оскільки введення в дію певного акту з конкретно визначеної дати жодним чином не позбавляє будь-якого суб`єкта, до якого цей акт застосовується, на його оскарження протягом терміну чинності такого акта.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року – без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року – без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.