Рішення Ради адвокатів України про затвердження Порядку підвищення кваліфікації адвокатів в повній мірі відповідає вимогам законів та підзаконних актів у сфері здійснення адвокатської діяльності: рішення Суду

Окружний адміністративний суд міста Києва розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради Адвокатів України про скасування нормативно-правового акту в частині Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

– Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України;

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради Адвокатів України, в якому просив суд:

– визнати протиправними і нечинними з моменту прийняття слова «виключно для адвокатів свого регіону», які містяться в абзаці «є операторами підвищення кваліфікації, які не потребують акредитації, виключно для адвокатів свого регіону» пункту 12, а також пункти 18, 19, 20, пункт 2 розділу IV Перехідні положення Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 03.07.2021 № 63.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність оскаржуваних положень нормативно-правового акта, а саме, що такі положення порушують його право на отримання відповідних балів для підвищення кваліфікації безкоштовно, оскільки у разі не проведення Радою адвокатів Полтавської області достатньої кількості безкоштовних заходів для підвищення кваліфікації, то позивач буде змушений сплачувати кошти для отримання необхідної кількості балів, а саме 16 за один рік перші три роки.

Більше того, позивач вказує на відсутність у відповідача повноважень щодо прийняття таких змін до нормативно-правового акта.

Крім цього, такі оскаржувані положення є дискримінаційними, оскільки адвокати, які провадять свою діяльність більше трьох років, мають можливість отримувати меншу кількість балів, а ніж адвокати, які тільки отримали таке право на здійснення адвокатської діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2022 року, враховуючи клопотання позивача, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що оскаржувані пункти нормативно-правового акта жодним чином не порушують право позивача на безкоштовне отримання відповідної кількості балів у відповідній раді адвокатів відповідного регіону. Крім того, жодної дискримінаційної складової оскаржувані пункти нормативно-правового акту в собі не несуть, оскільки спрямовані лише на допомогу краще адаптуватися до нової професії, більше того, усі нові адвокати перебувають в рівних умовах.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній заперечив проти висновків, викладених у відзиві на позовну заяву та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У підготовче судове засідання 27 вересня 2022 року прибув представник відповідача.

Позивач не прибув, просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи не прибув також, просив здійснювати розгляд справи без участі представника. У своїх поясненнях щодо позову заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача у підготовчому судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, в той же час не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у порядку письмового провадження.

Враховуючи подані клопотання позивача та представника третьої особи, думку представника відповідача, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження по справі №640/1859/22 (ухвала від 27 вересня 2022 року) та призначення справи до розгляду по суті у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Ради адвокатів України від « 03» липня 2021 року № 63 затверджено в новій редакції “Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України”. Цим порядком на адвокатів України покладено обов`язок щороку проходити «заходи з підвищення кваліфікації» в обсязі необхідному для отримання достатньої кількості «балів».

Серед іншого, це положення передбачає:

« 12. Ради адвокатів регіону:

– є операторами підвищення кваліфікації, які не потребують акредитації, виключно для адвокатів свого регіону.

18. Адвокати, до досягнення ними 3-х річного адвокатського стажу зобов`язані пройти Модульну програму «Молодий адвокат», яку розробляє та реалізовує Вища школа адвокатури НААУ.

19. Адвокати, які набули статусу адвоката, протягом перших трьох років своєї адвокатської діяльності зобов`язані підвищити свій професійний рівень на рівні 48 годин з яких не менше 16 годин – щороку. У разі отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю у другому півріччі відповідного року, такий адвокат має право отримати меншу кількість балів у першому році отримання свідоцтва, за умови, що загальна кількість балів за 3 роки становитиме не менше 48 годин.

20. Всі адвокати, за виключенням адвокатів, зазначених у пункті 19 цього порядку, зобов`язані підвищувати кваліфікацію адвоката на рівні 10 годин на рік (10 залікових балів).

IV. Перехідні положення

2. Даний Порядок вступає в дію з моменту його прийняття»

Позивач, вважаючи вказані пункти рішення протиправними, та що РАУ не мала права зобов`язувати адвокатів до вчинення цих дій і не мала повноважень приймати рішення з цими пунктами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною першою статті 2 вказаного Закону  встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

6) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Отже, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено обов`язок адвоката, зокрема, підвищувати свій професійний рівень (пункт 4 частини першої статті 21).

Таким чином питання підвищення кваліфікації адвокатів визначено на законодавчому рівні.

Відповідно до статті 45 Закону Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.

Національна асоціація адвокатів України, зокрема, забезпечує високий професійний рівень адвокатів України.

Згідно Статуту, затвердженого рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року від 09 червня 2017 року, НААУ є вільною у виборі напрямів її діяльності у межах, передбачених законодавством України та цим Статутом.

Пунктом 2.3.3 Статуту передбачено, що НААУ забезпечує високий професійний рівень адвокатів України, розробляє методику професійної підготовки та перепідготовки адвокатів, помічників та стажистів адвокатів, поширює етичні стандарти професії.

Статтею 46 Закону передбачено організаційні форми адвокатського самоврядування, до яких входить Рада адвокатів України

Відповідно до статті 55 Закону, у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України.

Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.

Відповідно до приписів Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (зі змінами), Рада адвокатів України, окрім іншого, визначає порядок та форми підвищення кваліфікації адвокатами, здійснює методичне керівництво та організовує підвищення кваліфікації адвокатів.

Акти органів адвокатського самоврядування є нормами самоврядності адвокатури, прийняття яких делеговано органам адвокатського самоврядування чинним законодавством України в межах своєї компетенції при реалізації своїх повноважень та мають сферу дії, обмежену відносинами конкретних суб`єктів – адвокатів.

Таким чином рішення Ради адвокатів України про затвердження Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України в повній мірі відповідає вимогам вище наведених законів та підзаконних актів у сфері здійснення адвокатської діяльності, а тому доводи позивача про відсутність таких повноважень у відповідача на законодавчому рівні судом не приймаються.

Щодо інших доводів позивача, суд наголошує на наступному.

Порядком підвищення кваліфікації адвокатів України визначено, що підвищення кваліфікації є підвищенням професійного рівня адвоката, що є його важливим професійним обов`язком, дотримання якого має забезпечувати безперервне поглиблення, розширення й оновлення адвокатами своїх професійних знань, вмінь та навичок, за бажанням адвоката здобуття нової спеціалізації або кваліфікації у певній галузі права чи сфері діяльності на основі раніше здобутої освіти і практичного досвіду, забезпечувати адвокатів достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві та практиці його тлумачення та застосування.

У пункті 14 цього Порядку наведено перелік видів підвищення кваліфікації адвокатів, в якому відображено 14 способів підвищення кваліфікації адвокатів.

Отже, як наголосив відповідач і з чим погоджується суд, адвокат протягом року, виконуючи обов`язок з підвищення свого професійного рівня має можливість самостійно, без обмежень, на власний розсуд обрати той чи інший способи підвищення кваліфікації.

Позивач в резолютивні частині позову просить суд визнати протиправними і нечинними з моменту прийняття:

-«слова «виключно для адвокатів свого регіону», які містяться в абзаці 3 п. 12 Порядку».

Суд наголошує на тому, що пункт 12 Порядку, в цілому, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача. Даний пункт окреслює діяльність Ради адвокатів регіону з питань підвищення кваліфікації адвокатів.

Таким чином, доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є припущенням, не містять обґрунтування негативного впливу спірних рішень Ради адвокатів України на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать лише про незгоду позивача зі змістом частини тексту пункту 12, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

-«пункт 18 (Адвокати, до досягнення ними 3-х річного адвокатського стажу зобов`язані пройти Модульну програму «Молодий адвокат», яку розробляє та реалізовує Вища школа адвокатури НААУ.)»

Щодо даного пункту суд зауважує, що вимоги даного пункту жодним чином не містить ознаки дискримінації. Слід звернути увагу, що з огляду на зміст Порядку навчання за професійними програмами не передбачає складання іспитів. Створення даного навчального продукту спрямовано допомогли краще адаптуватися до нової професії. Модулі можуть містити інструментарій для закріплення здобутих знань.

-«пункт 19 (Адвокати, які набули статусу адвоката, протягом перших трьох років своєї адвокатської діяльності зобов`язані підвищити свій професійний рівень на рівні 48 годин з яких не менше 16 годин щороку…)»

Оскаржуваний пункт також не містить жодних дискримінаційних ознак в розумінні понять Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», на які посилається позивач.

Як вірно зауважено відповідачем, різниця між встановленими критеріїв щодо обсягів підвищення кваліфікації молодими спеціалістами та спеціалістами, які вже мають певний досвід у професії, не є новизною в суспільстві.

Молоді фахівці у сфері медицини, освіти, правосуддя зобов`язані підвищувати свою кваліфікацію в більшому об`ємі (наприклад: відповідно до Положення про підготовку та періодичне навчання у Національній школі суддів України, тривалість підготовки суддів, призначених на посаду судді становить не менше 40 академічних годин упродовж кожних трьох років перебування на посаді).

-«пункт 2 розділу IV Перехідних положень Порядку (Даний Порядок вступає в дію з моменту його прийняття)».

Позивачем не доведено, яким саме чином даний пункт порушує його права, оскільки введення в дію певного акту з конкретно визначеної дати жодним чином не позбавляє будь-якого суб`єкта, до якого цей акт застосовується, на його оскарження протягом терміну чинності такого акта.

При цьому, як наголосив відповідач, відповідно до відомостей, які містяться в профайлі адвоката Плескач В.Ю. Єдиного реєстру адвокатів України, позивачем у 2020 та 2021 роках виконано вимоги щодо підвищення кваліфікації адвоката, що вочевидь спростовує доводи останнього про наявність порушеного права позивача на час звернення останнього до суду з заявленими позовними вимогами.

Щодо обґрунтування позивача про можливість недобору безкоштовних балів за певний рік, суд ставиться критично, оскільки суд захищає порушене право на момент звернення до суду, а не те, яке можливо буде порушене у майбутньому.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у статтях 36855 Конституції України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, право на позов в особи виникає лише тоді, коли її права, свободи чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суди повинні встановити у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивне матеріальне права або законний інтерес, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Trnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище.

Таким чином, для захисту права чи охоронюваного інтересу, необхідний факт його порушення.

Підставою адміністративного позову є юридичні факти, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ці факти свідчать про виникнення між сторонами певних правовідносин та про спірний характер останніх, порушення прав тієї зі сторін цих відносин, яка пред`явила позов.

Так само підставу позову не становлять норми права, на які посилається позивач, оскільки правові приписи самі по собі не дозволяють вести мову про порушення прав позивача, вони дають можливість суду, сторонам у справі оцінити певні юридичні факти і зрозуміти, чи мало місце порушення прав і вимог законності з боку суб`єкта владних повноважень.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов`язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність.

Право на задоволення адміністративного позову розуміється як право позивача вимагати в адміністративного суду прийняття позитивного для себе судового рішення по суті позовних вимог за умови обґрунтованості підстав адміністративного позову при дотриманні норм матеріального права.

Варто зазначити, що підставою позову не може вважатись посилання позивача на певні норми матеріального права, оскільки підставою позову є фактичні обставини, наведені в позовній заяві.

Суд вважає, що доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірних положень Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаними приписами порядку, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Позивач, звертаючись до суду, наводить правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09 червня 2020 року у справі № 816/2353/17; від 31 липня 2019 року у справі № 815/2818/18; від 24 квітня 2019 року у справі № 826/9779/17; від 14 лютого 2019 року у справі № 826/5493/16 та інші.

В той же час, правовий висновок, зокрема викладений у справі № 816/2353/17, не може братися судом до уваги, оскільки між позивачем та відповідачем у вказаній справі та у даному спорі, з урахуванням предмету позову і меж заявлених позовних вимог, виникли різні правовідносини.

Подібність відносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, провадження № 12-9зг18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 та від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

В окремій думці судді Великої Палати Верховного Суду (постанова від 8 лютого 2018 року у справі № 357/3258/16-ц) Д.А. Гудими зазначено про те, що подібність правовідносин слід встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб`єктним, об`єктним і, так би мовити, змістовним; проте подібність правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, може свідчити, про їх, умовно кажучи, тотожність (однаковий вид суб`єктів, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього).

За наявності певної схожості між двома судовими справами, при поглибленому вивченні їх обставин виявляється їх відмінність в обставинах, а відповідно і неможливість застосувати однакові юридичні підходи до їх вирішення.

Так, дослідивши предмети, підстави та фактичні обставини спорів у вищевказаних справах та зіставивши з обставинами даної справи, можна дійти обґрунтованого висновку, що застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається позивач, стосується правовідносин, які не є подібними, а тому такі доводи позивача як підстава для обґрунтування позовних вимог, суд не приймає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду відповідач довів правомірність оскаржуваних положень нормативно-правового акта з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 – не підлягає задоволенню.

В силу статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 272-77139241-246251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.