У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся вебінар «Робота адвоката з депонованими показаннями у кримінальному провадженні: актуальні питання та виклики воєнного часу» лектором на якому виступив Віктор Завтур – к.ю.н., адвокат, доцент кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».
Депонування показань – це спеціальна процедура, встановлена статтею 225 КПК України, яка передбачає допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування слідчим суддею у судовому засіданні, у разі наявності небезпеки для їх життя та здоров’я, тяжкої хвороби, а також інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.
Під час заходу Віктор Завтур:
- надав загальну характеристику інституту депонування показань у кримінальному провадженні,
- розкрив підстави та процесуальний порядок допиту в порядку ст. 225 КПК України,
- проблеми судової оцінки депонованих показань,
- співвідношення процедури депонування показань із правом на конфронтацію,
- акцентував увагу на проблемах застосування відповідних положень КПК України в умовах воєнного стану.
Ключова ідея процедури депонування показань полягає в тому, що у разі, якщо свідка, потерпілого допитає слідчий суддя, це означатиме, що принцип безпосередності дослідження судом показань не порушений, адже слідчий суддя – носій судової влади.
В системному огляді судової практики лектором під час заходу проаналізовано тлумачення визначених ст. 225 КПК України підстав здійснення процедури депонування показань.
Особливу увагу учасників скеровано до аспектів, на які найчастіше звертає увагу суд при здійсненні оцінки депонованих показань у стадії судового розгляду.
Три групи таких аспектів, виділених лектором:
- 1) оцінка наявності визначених законом підстав здійснення процедури депонування показань;
- 2) оцінка дотримання визначеного законом порядку проведення допиту за ст. 225 КПК України;
- 3) наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності депонованих показань та можливість їх усунення.
Віктор Завтур наголосив на важливості застосування у кримінальному провадженні правових позицій ЄСПЛ у справах «Аль-Хавайя і Тахєрі проти Сполученого Королівства» та «Шачашвілі проти Німеччини» щодо дотримання права на конфронтацію при вирішенні питань про допустимість як доказів показань, отриманих в порядку ст. 225 КПК України у випадку, якщо сторона захисту не брала участі у такому допиті під час досудового розслідування.
Актуальність інституту депонування показань в умовах воєнного стану – окреме питання обговорення під час заходу.
У ч.11 ст. 615 КПК України в редакції, передбаченій Законом України № 2201-IX від 14.04.2022 міститься положення, відповідно до якого показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Така регламентація може певною мірою нівелювати інститут депонування показань.
Втім, як зазначив лектор, на його переконання, процедура, передбачена ч.11 ст. 615 КПК України не здатна замінити собою інститут депонування, оскільки:
- по-перше, не передбачає участі сторони захисту у такому допиті, що порушує право на конфронтацію,
- по-друге, через проблеми доступу сторони захисту до процедури проведення допиту в порядку ч.11 ст. 615 КПК України в силу того, що розгляд стороною обвинувачення клопотання про такий допит може бути відкладений на підставі п.5 ч.1 ст. 615 КПК України.
Саме тому, сторона захисту під час здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану може подавати слідчому судді клопотання про допит свідків в порядку ст. 225 КПК України незважаючи на наявність альтернативних спрощених процедур.