Палата Європейського суду з прав людини 22 вересня 2026 року провела усне слухання у справі Ukrainian Helsinki Human Rights Union on behalf of ten Ukrainian children v. Russia (заява №6719/23) — про десятьох українських дітей, які у 2014 році перебували в закладах опіки в Криму без батьківського піклування і місцезнаходження яких, за твердженням заявника, невідоме з моменту окупації півострова.
Головував суддя Ладо Чантурія.
Російська Федерація не подала жодних письмових зауважень і не направила представника на слухання. Україна взяла участь у провадженні як третя сторона; крім неї, до справи долучилися сім міжнародних і українських правозахисних організацій.
Це не комунікація заяви і не проміжна ухвала про прийнятність — Суд заслухав сторони усно одразу щодо прийнятності та суті, що для палати ЄСПЛ є відносно рідкісним процесуальним кроком, до якого вдаються у справах, яким Суд надає особливого значення.
Обставини справи
Заяву до Суду в січні 2023 року подала Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) від імені десяти дітей, народжених приблизно у 2009–2013 роках, — на момент окупації Криму їм було від одного до п’яти років. За даними Міністерства соціальної політики України, на момент встановлення Росією контролю над півостровом у соціальних закладах Криму перебувало 4323 дитини-сироти й дитини, позбавлені батьківського піклування. Заявник стверджує, що після 27 лютого 2014 року — дати, яку Суд у попередній практиці визнав початком здійснення Росією ефективного контролю над Кримом, — дітей включили до російської системи усиновлення та прийомних сімей, їм нав’язали російське громадянство, а звернення української сторони щодо їхньої долі й місцезнаходження Росія залишила без відповіді. Заяву комунікували уряду Росії в березні 2025 року, а 7 липня 2026 року палата ухвалила рішення провести усне слухання, яке відбулося 22 вересня 2026 року. Інтереси заявника представляв адвокат Сергій Заєць; Суд ще має ухвалити окремі рішення щодо прийнятності та суті заяви — на момент підготовки цього матеріалу порушення Конвенції в цій справі не встановлене.
Правові підстави заяви
Заявник посилається на статті 5 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частина перша статті 5 передбачає: “Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом” — з вичерпним переліком підстав в пунктах (a)–(f). Частина перша статті 8 гарантує: “Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції”. За версією заявника, тримання дітей у закладах під контролем окупаційної адміністрації без інформування законних органів опіки України становить порушення статті 5, а нав’язане громадянство, зміна відомостей про особу і включення до системи усиновлення без участі українських органів опіки — порушення статті 8 в частині права на повагу до приватного життя та ідентичності дитини.
УГСПЛ кваліфікує ситуацію як фактичне насильницьке зникнення дітей. Це правова кваліфікація заявника, яку Суд ще має оцінити, а не встановлений Судом факт.
Позиція України як третьої сторони
Делегацію України очолив Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко. За офіційним повідомленням Міністерства юстиції України, українська сторона наголосила на системному й масштабному характері порушень прав дітей у цій справі та просила Суд враховувати її в контексті вже встановленої Судом практики щодо Росії в міждержавних справах: рішення Великої палати у справі Ukraine v. Russia (re Crimea) (заяви №20958/14 і №38334/18) від 25 червня 2024 року, яким Суд визнав системні та масові порушення Конвенції Росією в Криму з 27 лютого 2014 року, включно за статтею 8 щодо права на приватне життя, а також рішення Великої палати у справі Ukraine and the Netherlands v. Russia (заяви №8019/16, №43800/14, №28525/20 і №11055/22) від 9 липня 2025 року. Україна вимагає визнання відповідальності Росії, надання інформації про місцезнаходження дітей та їх повернення під контроль українських органів опіки.
Участь України в цій справі як третьої сторони ґрунтується на статті 36 частині першій Конвенції, яка надає державі, громадянами якої є заявники, безумовне право вступу в провадження, — на відміну від семи неурядових організацій-третіх сторін, яким для участі знадобився дозвіл Суду відповідно до частини другої тієї самої статті.
Доказова база третіх сторін і хронологія російського регулювання
Серед семи третіх сторін — Інститут прав людини Міжнародної асоціації юристів (IBAHRI), організація International Partnership for Human Rights (IPHR) спільно з Гуманітарною дослідницькою лабораторією Школи громадського здоров’я Єльського університету, а також спільна позиція чотирьох організацій — Регіонального центру прав людини, Центру прав людини “ZMINA”, Центру громадської просвіти “Альменда” і Лабораторії журналістики суспільного інтересу.
За позицією IPHR та Єльської лабораторії, представленою на слуханні, вилучення, усиновлення і примусова русифікація українських дітей є не поодинокими воєнними епізодами, а послідовною державною політикою, закріпленою у федеральному законодавстві Росії: за їхніми даними, дітям у Криму громадянство Росії надавалося на підставі федерального конституційного закону №6-ФКЗ від 21 березня 2014 року про прийняття Криму до складу Росії, а після зустрічі президента Росії з уповноваженою з прав дитини при президентові Росії 9 березня 2022 року було запроваджено спрощений порядок набуття громадянства для українських дітей, визнаних сиротами, з можливістю зміни їхніх імені, прізвища та відомостей про народження.
За даними цих організацій, виявлено щонайменше 210 установ для дітей у Росії та на окупованих територіях України з елементами військово-патріотичного виховання, з яких 106 перебувають у прямому підпорядкуванні федеральних органів влади Росії. Ці дані наведені як доказова позиція третіх сторін у цій справі, а не як факти, встановлені Судом.
Окремо від цього провадження Міжнародний кримінальний суд 17 березня 2023 року видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини при президентові Росії Марії Львової-Бєлової за підозрою у воєнних злочинах незаконної депортації та незаконного переміщення дітей з окупованих територій України. Це окреме провадження в іншій судовій установі, і воно прямо не стосується справи №6719/23, однак наводиться сторонами як частина ширшого доказового контексту державної політики.
Юрисдикційна межа: чому справа обмежена подіями до вересня 2022 року
Росія припинила бути Високою Договірною Стороною Конвенції 16 вересня 2022 року. Відповідно до статті 58 Конвенції, юрисдикція Суду щодо Росії зберігається лише стосовно дій чи бездіяльності, здатних становити порушення Конвенції, які мали місце до цієї дати включно. Це означає, що предметом справи №6719/23 можуть бути лише події 2014–2022 років, тоді як доля дітей, вивезених чи переміщених Росією з окупованих територій України після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, не може бути предметом розгляду за цією ж заявою і потребує окремих правових механізмів — зокрема звернень до Міжнародного кримінального суду чи використання дипломатичних каналів, а не безпосередньо позовного провадження в ЄСПЛ проти Росії.
Що далі
Суд ухвалить окремі рішення щодо прийнятності та суті заяви; дата їх оприлюднення не визначена. Саме слухання не є встановленням порушення Конвенції — це процесуальний етап, на якому сторони усно виклали позиції, а Суд поставив уточнювальні питання. Якщо Суд визнає заяву прийнятною і встановить порушення статей 5 чи 8 щодо цих десятьох дітей, рішення потенційно окреслить правові підходи, застосовні і до ширшого кола українських дітей, переміщених чи утримуваних Росією після 2022 року, — хоча пряме поширення такого рішення на ці випадки неможливе через межу юрисдикції Суду за статтею 58 Конвенції, описану вище.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Рішення ЄСПЛ щодо систематичності порушень рф в Криму положень Конвенції, починаючи з лютого 2014 року — саме те рішення Великої палати (справи №20958/14 і №38334/18), на яке посилалася українська делегація як на встановлену практику Суду щодо Криму.
- Комітет ООН з прав людини визнав, що нав’язування російського громадянства кримчанам – порушують права людини: адвокат Заєць — суміжна міжнародна практика щодо примусового нав’язування громадянства мешканцям Криму, з коментарем адвоката Сергія Зайця.
- Операція “репатріація”: як повернути примусово депортованих росією українських дітей? — огляд механізмів повернення дітей, релевантний до питання про повернення дітей під контроль України, порушеного в цій справі.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.