5 серпня Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини підготував роз’яснення щодо доступу до персональних даних за адвокатськими запитами. Передувала цьому публікація на шпальтах AdvokatPost та інших видань позиції доктора юридичних наук, адвоката, голови Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ Ірини Сенюти, щодо проблем, які створює невизначеність позиції Офісу омбудсмена з цього питання.
AdvokatPost поцікавився в Ірини Сенюти, чи дозволило роз’яснення Офісу Уповноваженого зняти наявні питання. Публікуємо її коментар повністю.
Доступ до персональних даних за адвокатськими запитами – одне із дуже непростих питань, що на практиці породжує чимало правореалізаційних і правозастосовних проблем. Проте роз’яснення Офісу омбудсмена, видається, лише поглибило «броунівський рух» щодо адвокатських запитів на предмет доступу до персональних даних.
Отож, зробимо кілька зауваг, змоделювавши різні ситуації, в яких може виникати необхідність доступу до інформації.
Адвокатський запит та інформація про померлу особу
Необхідно пам’ятати, що інформація про померлу особу не є персональними даними. Отож, закон «Про захист персональних даних» не поширюється на правовий режим інформації про померлих осіб, що зазначено в листі-відповіді Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 12 січня 2018 року. Звернемо увагу, що в ст. 7 закону «Про поховання та похоронну справу» закріплено, що держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Надання такої інформації здійснюється відповідно до закону «Про інформацію», проте особливого порядку цей Закон не містить, незалежно від бланкетної норми.
Відтак, якщо адвокат представляє інтереси членів сім’ї, близьких осіб чи родичів померлої особи, і для надання їм правничої допомоги необхідно отримати інформацію про померлу особу, то адвокат має на це право, адже таким правом наділені окреслені особи. Відповідно до ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу, ч. 5 ст. 39 закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», у разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду у справі щодо офіційного тлумачення ст. 3, 23, 31, 47, 48 закону «Про інформацію» та ст.12 закону «Про прокуратуру» від 30 жовтня 1997 року, лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. У листі-відповіді омбудсмена від 25 січня 2018 року зазначено, що інформація про померлу особу може надаватись членам її сім’ї, близьким особам та родичам, якщо така інформація необхідна їм для реалізації їх прав, свобод і законних інтересів, за умови надання копій документів, які підтверджують їх родинний зв’язок.
Отож, адвокатові в такому випадку слід додати до імперативно встановленого переліку документів (абз. 2 ч. 1 ст. 24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») ще документи, які встановлюють родинний зв’язок між клієнтом адвоката та померлою особою. Про це йдеться і в рішенні Ради адвокатів України «Щодо роз’яснення деяких питань, пов’язаних з реалізацією права адвоката на звернення з адвокатським запитом» від 13 жовтня 2018 року: «за бажанням адвоката та визначеної ним доцільності до запиту можуть бути долучені інші документи, крім зазначених у ст. 24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Адвокатський запит та інформація про фізичну особу
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 8 закону «Про захист персональних даних», суб’єкт персональних даних має право знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам.
Адвокатський запит – це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
У роз’ясненні Офісу Уповноваженого зазначено: «Отже, у випадку якщо адвокатом запитується інформація з обмеженим доступом, а саме конфіденційна інформація про клієнта (персональні дані), у тому числі персональні дані, які стосуються здоров’я, такий запит має відповідати вимогам, які передбачені законом «Про захист персональних даних» та містити підтвердження його повноважень на отримання такої інформації, що обумовлено, зокрема ст. 6, 7, 8, 10, 14, 16, 24 вказаного закону».
У ч. 1 ст. 24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено, що надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. І це єдиний законодавчо встановлений виняток. У рішенні РАУ «Щодо роз’яснення деяких питань, пов’язаних з реалізацією права адвоката на звернення з адвокатським запитом» від 13 жовтня 2018 року зазначено: «важливо наголосити, що адвокатські запити слід оформляти відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів».
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 57 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рішення з’їзду адвокатів України та РАУ є обов’язковими до виконання всіма адвокатами. У разі наявності обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги, адвокат має їх вказати в ордері (п. 12.8. Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням РАУ від 12 квітня 2019 року №41). Зрозуміло, що обмеження можуть стосуватись і доступу до персональних даних, зокрема медичних, а відтак, адвокат повинен буде зазначити їх в ордері. При відсутності вказівки на обмеження по повноваженнях діє презумпція їх повноти.
Що лишається незрозумілим з роз’яснення Офісу омбудсмена
Перше питання. Чому адвокатський запит повинен відповідати вимогам, які передбачені законом «Про захист персональних даних», якщо імперативні вимоги до такого запиту закріплені в ст. 24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»?
Друге питання. Чому адвокатські запити при наявності спеціального закону повинні відповідати рамковому, адже в конституційному поданні Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції положень ч. 2 ст. 26 закону «Про Національну поліцію» передбачено, що Закон України «Про захист персональних даних» є рамковим законом, який встановлює загальні принципи та вимоги до обробки персональних даних. У той час як спеціальні закони мають детально з урахуванням принципів закону «Про захист персональних даних» встановлювати правила обробки персональних даних у відповідних сферах з урахуванням особливостей відносин, що регулюються, а також передбачити відповідні механізми захисту від свавільного обмеження права на особисте життя.
Звичайно, що адвокат протилежної сторони, інтереси якої він не представляє, не має права отримувати за адвокатськими запитами інформацію про померлу особу чи персональні дані фізичної особи. Аналогічною є і судова оцінка адвокатських запитів щодо протилежної сторони (адвокатський запит був підготовлений захисником обвинуваченого).
У Постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі від 03 липня 2019 року № 428/3905/16-ц колегією суддів зазначено: «…Виходячи з викладеного та з урахуванням характеру запитуваної адвокатом Особа_11 інформації у відповідача, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що інформація стосовно причин смерті особи та особистих речей, знайдених під час доставки тіла особи до закладу судово-медичної експертизи є конфіденційною, не могла бути надана відповідачем на адвокатський запит, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Сидорова проти Росії» ЄСПЛ нагадує, що «захист персональних даних, включаючи медичну інформацію, має фундаментальне значення для здійснення людиною права на повагу до її приватного і сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Повага до конфіденційності даних про здоров’я є життєво важливим принципом у правових системах усіх Договірних Сторін Конвенції. Розголошення таких відомостей може вирішальним чином вплинути на приватне та сімейне життя людини, а також на її соціальне становище та професійну діяльність, ганьблячи її та піддаючи ризику остракізму».
І володілець/розпорядник персональних даних, і адвокат, що готує запити, повинні розуміти усю відповідальність за обробку персональних даних, не допускаючи незаконного розголошення даних, як і аналогічно не допускаючи неправомірних запитів, адже за кожну таку протиправну дію слід буде нести юридичну відповідальність. Окрім того, адвокати повинні пам’ятати про допустимість доказів, адже, приміром, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Висновки
Роз’яснення будь-якого органу влади — це «плацебо», що не може «лікувати» лакуни та нормативні контроверзії. Отож, вкрай необхідно провести законодавчу інвентаризацію і зрозуміти, в яких царинах є проблеми з дотримання конвенційного (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) і конституційного (ст. 32 Конституції України) прав на повагу до приватного і сімейного життя. Приміром, складною є обробка персональних, зокрема медичних, даних осіб, які перебуваються на військовій службі, підпадають під клінічні дослідження чи є у страхових правовідносинах. А відтак, удосконалити чинне законодавство і не за допомогою «паліативу» у вигляді роз’яснень.
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Відтак, хаос із застосуванням законодавства, зокрема інформаційного, некоректна правореалізація, нечіткість норм призводять до численних порушень прав людини.
Праворозуміння як інтелектуальний процес осмислення права не менш суб’єктивний ніж оцінка доказів за внутрішнім переконанням, проте важливими є правові межі. Зміна суб’єкту праворозуміння в органі влади без зміни законодавчої системи координат не повинна призводити до діаметрально протилежних висновків і підходів, адже посилює законодавчу слабкість й уразливість прав людини.