Право особи оскаржити нормативно-правовий акт шляхом звернення до адміністративного суду, передбачене частиною третьою статті 264 КАС України, не означає звільнення такої особи від обов’язку виконувати приписи цього акта в період його чинності. Сам факт подання позову про визнання нормативно-правового акта нечинним не зупиняє його чинності та не звільняє учасників відповідних правовідносин від виконання його приписів до моменту втрати ним чинності у порядку, передбаченому частиною другою статті 265 КАС України
20 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 380/4648/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глиняни Енерджі» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП), про визнання протиправним та скасування розпорядження.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ТОВ «Глиняни Енерджі» оскаржило розпорядження НКРЕКП від 25 лютого 2025 року № 22-р, яким зобов’язано позивача усунути порушення ліцензійних умов шляхом виконання договору купівлі-продажу електричної енергії, укладеного з держаним підприємством «Гарантований покупець», а також здійснення розрахунків щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії. Позивач вважав розпорядження незаконним, оскільки сума заборгованості була розрахована за формулою, передбаченою пунктом 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі – Порядок) (в редакції постанови НКРЕКП від 15 січня 2021 року № 46), яку Верховний Суд постановою від 08 вересня 2022 року у справі № 640/4069/21 визнав протиправною та нечинною. НКРЕКП заперечувала проти позову, посилаючись на те, що заборгованість підтверджується актами приймання-передачі, актами коригування та актом звірки розрахунків станом на 31 грудня 2024 року. Відповідач зазначав, що положення пункту 9.3 Порядку втратило чинність лише 08 вересня 2022 року, тому розрахунки за лютий–серпень 2022 року, здійснені до цієї дати, не підлягають перегляду чи коригуванню.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання у судовому порядку протиправним та нечинним пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 унеможливлює застосування цієї норми при визначенні частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року – серпень 2022 року, а вимоги про сплату коштів на підставі таких актів не відповідають критерію добросовісності.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
Верховний Суд наголосив, що нормативно-правовий акт, визнаний судом протиправним та нечинним, втрачає чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням (якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом), не має зворотної дії в часі та не передбачає відновлення прав, порушених у період його дії, а лише припиняє таке порушення на майбутнє.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що зобов’язання ТОВ «Глиняни Енерджі» щодо відшкодування ДП «Гарантований покупець» частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виникли у період лютий 2022 року – серпень 2022 року, тобто під час чинності пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46. У цей період зазначена норма була чинною та підлягала застосуванню у відносинах між гарантованим покупцем і продавцями за «зеленим» тарифом.
Суд звернув увагу на те, що оскаржуваним розпорядженням НКРЕКП жодних нових майнових зобов’язань позивачу не нараховувала та формули, передбаченої пунктом 9.3 глави 9 Порядку у редакції постанови НКРЕКП № 46, не застосовувала.
Регулятор лише констатував факт невиконання позивачем уже існуючих фінансових зобов’язань, що виникли в період дії зазначеної норми у правовідносинах між позивачем і ДП «Гарантований покупець».
Суд зазначив, що саме лише оскарження нормативно-правового акта або очікування його можливого скасування в майбутньому не усуває обов’язку учасника регульованого ринку електричної енергії виконувати чинні на відповідний час правила, якщо інше не встановлено законом або судовим рішенням. Учасник ринку електричної енергії не наділений правом на власний розсуд не виконувати обов’язку щодо сплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу у порядку, передбаченому пунктом 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46, у період чинності цієї норми.
Отже, право особи оскаржити нормативно-правовий акт шляхом звернення до адміністративного суду, передбачене частиною третьою статті 264 КАС України, не означає звільнення такої особи від обов’язку виконувати приписи цього акта в період його чинності. Сам факт подання позову про визнання нормативно-правового акта нечинним не зупиняє його чинності та не звільняє учасників відповідних правовідносин від виконання його приписів до моменту втрати ним чинності у порядку, передбаченому частиною другою статті 265 КАС України.
Таким чином, визнання пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції Постанови НКРЕКП № 46 протиправним та нечинним не впливає на зобов’язання позивача, які виникли у період чинності цієї норми. Оскаржуване розпорядження НКРЕКП правомірно констатує факт порушення позивачем ліцензійних умов у частині невиконання договірних зобов’язань.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 380/4648/25 можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/136683463
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.