Фізичні особи звернулися до суду з позовом до Ужгородської міської ради, в якому просили визнати протиправним і нечинним рішення Ужгородської міської ради про затвердження детального плану території, обмеженої територією НПО «Реабілітація» та межею міста. Позов обґрунтовано тим, що в детальному плані території, всупереч приписам Генерального плану міста Ужгород, визначено функціональне призначення території, де знаходиться земельна ділянка, як багатоповерхову житлову забудову Ж-3. Водночас, згідно з чинним Генеральним планом міста Ужгорода, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради, територія, за рахунок якої сформовано земельну ділянку, визначена як проєктна територія садибної забудови, фактичне використання – городи.
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовив.
Верховний Суд касаційну скаргу фізичних осіб – позивачів задовольнив, скасував оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Крім того, Верховний Суд вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.
Склад і розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об’єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв’язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Постанова КАС ВС від 25 квітня 2025 року у справі № 260/8523/23: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126885097
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.