Сам факт звернення до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, не є достатнім підтвердженням для застосування судом спеціальних заходів

10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2,про видачу обмежувального припису заінтересована особа – ОСОБА_3.

Звертаючись до суду з цим позовом,ОСОБА_1 зазначила, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. У ОСОБА_1 є двоє дітей. У власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходиться квартира. ОСОБА_3 систематично застосовує до неї та її дітей домашнє насильство. ОСОБА_1 просила суд видати стосовно ОСОБА_3 обмежувальний припис на строк 6 місяців, встановивши заборону ОСОБА_3 перебувати в місці постійного проживання ОСОБА_1 у квартирі та наближатися на відстань ближче ніж 500 метрів до будинку.

Рішенням районного суду, яке залишено постановою суду апеляційної інстанції без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено та встановлено, що заявником не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_3 психологічного та фізичного насильства щодо неї та її дітей, а самі лише твердження заявника про те, що ОСОБА_3 чинить психологічне, економічне та фізичне насильство щодо сина, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи. Звернення заявника із заявою до органів поліції не підтверджує факт домашнього насильства, оскільки він стосується конфлікту між заявником та ОСОБА_3 з приводу користування майном. У суді не доведено ризиків, які можуть настати у разі незастосування стосовно заінтересованої особи обмежувального припису.Також суд зазначив, що заборона ОСОБА_3 перебувати у квартирі порушить його право, оскільки вказана квартира належить йому на праві спільної часткової власності разом із ОСОБА_1.

Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_3 фізичного, економічного та психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1. Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, а саме квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3. За таких обставин покладення на ОСОБА_3 заборони перебувати у квартирі, яка належить йому на праві власності, порушує його право на користування цієї квартирою, і такий захід не може бути визнаний пропорційним за обставин цієї справи.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі No 761/49109/19 (провадження No 61-9144св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94974041

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду:

  • від 29 серпня 2019 року у справі No 640/23804/18 (провадження No 61-3848св19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/84120668
  • від 02 вересня 2020 року у справі No 635/4854/19-ц (провадження No 61-3510св20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/91366613
  • від 08 квітня 2020 року у справі No 336/5627/19 (провадження No 61- 1585св20), http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88832989
  • від 14 січня 2020 року у справі No 754/6995/19 (провадження No 61-16980св19), http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87000481
  • від 17 квітня 2019 року у справі No 363/3496/18 (провадження No 61-4830св19), http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81652260