Сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду

11 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження.

Суд першої інстанції залишив без руху скаргу ОСОБА_1 з наданням строку для усунення її недоліків, зокрема визначення суб’єктного складу, надання копії всіх необхідних документів. У зв’язку з не усуненням вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, повернув скаргу заявнику.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів з огляду на таке.

Встановлено, що суд першої інстанції виконав передбачений статтею 121 ЦПК України 2004 року обов’язок щодо повідомлення заявника про залишення її скарги без руху та надання строку для усунення недоліків.

За загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування позивача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Водночас відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом із бланком повідомлення про
вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня надходження листа до об’єкта поштового зв’язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об’єктом поштового зв’язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв’язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для
вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв’язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною
невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об’єктивними причинами, а суб’єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала
суду таку адресу для направлення кореспонденції, вказавши її у своїй скарзі.

З’ясувавши, що суд першої інстанції вживав достатніх заходів для вручення копії ухвали про залишення скарги без руху, передбачених нормами ЦПК України 2004 року, зокрема тричі надсилав засобами поштового зв’язку на адресу заявника, яку вона вказала у свої скарзі, встановивши, що ОСОБА_1 не усунула недоліків
скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність
підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі No 2-6236/11 (провадження No 61-6596ск20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97656943