Ефективним способом захисту права власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України, і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог.
При цьому скасування рішення державного реєстратора не забезпечить усунення порушень прав позивача як власника спірної земельної ділянки, спричинених самочинним будівництвом.
10 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1, державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» про скасування рішення державного реєстратора та знесення об’єкта самочинного будівництва.
Суди встановили, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року відповідач є власником житлового будинку, що розташований на земельній ділянці, витребуваній у неї на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Наявність такої реєстрації речового права на об’єкт нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси як власника
земельної ділянки, на якій воно зареєстровано, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою та створює умови для її незаконного
використання без вирішення Одеською міською радою у встановленому
законом порядку питання можливості такого використання.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що земельна ділянка, яка належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, самовільно зайнята ОСОБА_1. Побудований нею житловий будинок на вказаній
земельній ділянці є самочинним будівництвом. ОСОБА_1, незважаючи на
відсутність в неї права власності на земельну ділянку, на якій розташовано
спірний будинок, здійснила державну реєстрацію права власності на нього. Для здійснення державної реєстрації речового права на житловий будинок вона
подала пакет документів, який не відповідає вимогам закону, містить
недостовірні відомості, що виключає можливість державної реєстрації такого
речового права, як офіційного визнання і підтвердження державою факту
виникнення у відповідача прав на вказане нерухоме майно у заявлених нею
характеристиках. Для повного відновлення порушених прав територіальної
громади рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх
обтяжень від 27 липня 2017 року підлягає скасуванню в судовому порядку.
Переглядаючи справу, Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Тлумачення змісту статті 16 ЦК України, статей 4, 5 ЦПК України свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають
такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові
вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, що не суперечить закону.
Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого самочинним
будівництвом, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до
частини четвертої статті 376 ЦК України, і вирішення такої вимоги виключає
застосування інших вимог. При цьому скасування рішення державного
реєстратора не забезпечить усунення порушень прав позивача, як власника
спірної земельної ділянки, спричинених самочинним будівництвом.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 самовільно здійснила будівництво житлового будинку на спірній земельний ділянці, внаслідок чого він є самочинним будівництвом, вимоги Одеської міської ради про знесення самочинного будівництва є обґрунтованими. Водночас Одеська міська рада обрала неефективний спосіб захисту порушеного права в частині скасування рішення державного реєстратора у зв’язку із здійсненням ОСОБА_1 самочинного будівництва, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення прав позивача, як власника земельної ділянки.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд скасував судові рішення в частині вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. У решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 522/14563/18 (провадження № 61-17817св23) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118296962.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.