В ухвалі апеляційного суду, якою кримінальне провадження щодо обвинуваченого закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, повинні бути наведені критерії, які б надавали суду можливість стверджувати, що зібрані під час досудового розслідування докази є недопустимими, обґрунтування, чому саме ці докази суд вважає неналежними, та вказівка на те, які порушення вимог кримінального процесуального закону були допущені при проведенні органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій.
Самостійне визначення апеляційним судом наявності в потерпілої особи хворобливого стану, який перешкодив їй об’єктивно сприймати події, за відсутності відповідного експертного висновку є припущенням, що свідчить про порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, а провадження
закрив у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що докази обвинувачення є суперечливими і у своїй сукупності недостатніми для однозначного висновку про винуватість ОСОБА_1. У той же час показання свідків підтверджують алібі обвинуваченого, який знаходився в іншому, ніж потерпіла, населеному пункті.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: судом касаційної інстанції встановлено, що суд
апеляційної інстанції без всебічного аналізу надав перевагу одним доказам над
іншими, дав їм протилежну оцінку, ніж суд першої інстанції, не зробивши
обґрунтованого висновку, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші. Тим
самим суд допустив порушення вимог статей 94, 370, 404, 419 КПК в частині
надання оцінки доказам, що у своїй сукупності є істотними.
З ухвали апеляційного суду встановлено, що цей суд визнав неналежними і недопустимими доказами протоколи пред’явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, пославшись на відмінності у зовнішності і віці осіб, зображених на фотознімках, що були пред’явлені для упізнання.
Касаційний суд звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон містить перелік джерел, з яких можуть бути одержані докази, та встановлює чіткий
порядок їх збирання та одержання за допомогою відповідних процесуальних,
зокрема, слідчих (розшукових) дій. Іншими словами, він встановлює вимоги до відомостей, які можуть бути доказом у кримінальному провадженні. Відповідність цим вимогам дає змогу використовувати такі відомості (фактичні дані) як доказ, робить їх допустимими. І навпаки, порушення таких вимог тягне за собою недопустимість їх використання як доказу. Вимоги допустимості доказу стосуються: належного процесуального джерела; належного суб’єкта отримання доказу; законності процесуальної форми збирання і закріплення доказів.
У своїй ухвалі апеляційний суд не навів жодних критеріїв, які б надавали йому можливість стверджувати, що зазначені докази є недопустимими, не зазначив, які порушення вимог процесуального закону були допущені при проведенні цих
слідчих дій. Не вказав суд і того, у чому саме полягає відмінність у зовнішності
зображених на фото осіб, а отже не обґрунтував, чому саме вважає ці докази
неналежними.
Крім того, суд поставив під сумнів достовірність показань потерпілої ОСОБА_2, в яких вона прямо вказала на ОСОБА_1 як на особу, що вчинила на неї напад. В обґрунтування такого висновку апеляційний суд вказав, що потерпіла в момент
нападу почувалася недобре, а тому, з огляду на стан її здоров’я, а також те, що вона бачила нападника лише кілька секунд, вона могла добросовісно помилятися щодо його особи.
Слід зазначити, що, надаючи оцінку вказаним показанням потерпілої щодо їх достовірності, апеляційний суд вдався до припущень. Так, колегія суддів апеляційного суду, не будучи фахівцями в галузі медицини, самостійно визначила у потерпілої такий хворобливий стан, який перешкодив їй об’єктивно сприймати події, та дійшла висновку, що потерпіла могла помилятися стосовно особи нападника внаслідок наявної у неї гіпертонії.
Водночас, кожна обставина повинна бути встановлена в суді належними доказами. Чинний кримінальний процесуальний закон надає суду можливості
здійснювати перевірку доказів шляхом вчинення певних процесуальних дій. Якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання, суд може призначити експертизу чи отримати висновок спеціаліста. Наявність або відсутність певного психоемоційного стану, який би позбавляв потерпілу можливості належно сприймати об’єктивну дійсність у момент скоєння щодо неї злочину, мав би встановлюватися, зокрема, за допомогою спеціального висновку експертизи, яку ніхто не проводив.
Разом із тим, потерпіла протягом усього досудового слідства та судового розгляду справи послідовно стверджувала, що нападником був саме ОСОБА_1,
свої покази не міняла, не плуталася в них. За таких обставин твердження суду про те, що потерпіла ОСОБА_2 помилилася щодо упізнання особи не ґрунтуються
на жодних доказах та є припущенням.
Виправдовуючи обвинуваченого, апеляційний суд послався на суперечності між показаннями потерпілої і свідка ОСОБА_3 та показаннями інших свідків щодо перебування обвинуваченого на момент скоєння злочину в іншому місці. При
цьому суд не усунув цих суперечностей, натомість зазначив, що усі зібрані у справі докази обвинувачення у своїй сукупності є суперечливими.
Також суд послався на те, що органом досудового розслідування вживалися заходи для встановлення місця знаходження ОСОБА_1 за місцезнаходженням його телефону, проте з наданих суду документів убачається, що технічними засобами не вдалося встановити точного місцезнаходження телефону ОСОБА_1 на момент скоєння злочину. Суд зазначив, що вказаний доказ може тлумачитися двояко, тому слід тлумачити його на користь обвинуваченого.
У той же час, апеляційний суд тлумачив на користь обвинуваченого не сукупність доказів, а конкретні доказ, що не відповідає вимогам закону.
Детальніше з текстом постанови ВС від 07.07.2022 у справі No 748/1046/19 (провадження No 51-1706км20) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105219325.